Про нас
увійти | реєстрація

Тетяна Чубата: "У карате я провела більше половини життя"

категорія: Єдиноборства | дата: 10 09 2013 | переглядів: 1308
Тетяна Чубата:

Більше половини життя вона провела в карате. Талановита спортсменка, титулований тренер, голова обласної федерації кіокушинкан карате-до Ренмей, жінка року-2013. У житті — завжди усміхнена, життєрадісна, випромінює море позитивної енергії. Її важко знітити незручним запитанням чи вивести з рівноваги.

Знайомтеся ближче: сенсей Тетяна Чубата. Спортивні досягнення: майстер спорту України, тренер вищої категорії, 2 дан кіокушинкан карате, багаторазова чемпіонка України, 4 місце на чемпіонатах Європи (2006, 2008 рр.), 8 місце на чемпіонаті світу 2009 року.

— Бойові мистецтва, і карате зокрема, люди звикли асоціювати із сильними, загартованими чоловіками, які голіруч трощать дошки, льодяні брили. Як ти, тендітна дівчина, потрапила на цей шлях?

— Моє дитинство співпало у часі з періодом буму на східні єдиноборства. Карате, яке довгий час було заборонене, вийшло з підпілля, на телебаченні показували відповідні фільми, і якимось чином мене це все зацікавило. Також великим поштовхом було те, що по сусідству, поверхом вище, оселилася сім’я двох тренерів з кіокушин карате. Це призвело до великого ажіотажу в нашому під’їзді, всі діти хотіли потрапити в секцію… Крім того, одним із тренерів була жінка, отож і це викликало у мене захоплення: виявляється, дівчата теж можуть займатися і досягнути високих успіхів у карате. Напевне, це все і спонукало мене прийти на перше заняття. Далі, показуючи перші результати, отримуючи похвали тренерів, я відчула себе людиною, яка може чогось досягнути в житті і саме в цьому виді спорту. Тому й захотіла використати свій шанс.

— А як батьки сприйняли твій вибір?

— Спочатку мама була проти цього виду спорту. Вона все життя мріяла, щоб її дочка займалася бальними танцями. Тому в нас дуже часто на ґрунті карате відбувалися суперечки. Особливо після змагань, коли на тілі синці. Мамі це не подобалося. Вона постійно наголошувала, що карате — не жіночий вид спорту. Однак мої спортивні успіхи, задоволення від тренувань і зростаюча впевненість у собі переважили, мама змирилася і також почала радіти моїм перемогам. Батько ж завжди гордився, що у нього така бойова дочка.

— Ти займалася, виступала на змаганнях, спортивна кар’єра набирала обертів, а тренерська робота — як вона стала твоєю?

— Коли мене, як перспективну молоду спортсменку, перевели у старшу групу, де займалася збірна області під керівництвом Віталія Кушнірика, я все одно продовжувала приходити в групу початківців до Тетяни Кушнірик. Дуже часто я виконувала роль помічника тренера. Напевне, тоді й сформувалося вміння навчати, передавати знання. Особисто мені це приносило задоволення й зумовило подальший вибір: тепер я виконую роботу, яку люблю, яка мені до душі і цим самим ще й заробляю собі на життя.

— Спортсмен, тренер, а віднедавна ще й голова обласної федерації карате. Чи не складно суміщати і з якими труднощами стикаєшся вже у ролі очільника федерації?

— Основна проблема — це відсутність власного залу для тренувань. Поки що нам доводиться його орендувати, що дуже непросто. Зараз я веду переговори з міською радою, щоб нам посприяли у виділенні приміщення. Будемо сподіватися, що все завершиться успішно. Обласна федерація проводить потужну роботу: наші каратисти досягли чималих успіхів і принесли славу як місту, так і Україні. Щорічно ми проводимо в Тернополі великі змагання, зокрема, чемпіонат України, фінал кубка України, турнір пам’яті нашого вчителя, людини, яка створила наш клуб — Віталія Богдановича Кушнірика. На ці змагання приїжджають спортсмени з усієї країни, а з минулого року турнір набув статусу міжнародного, оскільки у ньому брали участь каратисти з Білорусі, Росії та Молдови.

 Крім цього, навесні ми провели першість ДЮСШ-1, а також першість Тернополя. У планах — чемпіонат області. Але для цього потрібно відшукати гроші.

— Хто і як може записатися на секцію карате кіокушинкан?

— Щорічно у вересні у нас проводиться набір у групи. Займатися карате можуть як діти, так і дорослі. Наймолодша вікова група — хлопчики і дівчатка від 4 до 6 років. Для старших вікових обмежень не існує. Траплялися випадки, коли у нас одночасно займалися і діти, і батьки. Дівчаткам, які бажають займатися, але вагаються, хочеться запропонувати карате для самозахисту, для спортивних результатів, для внутрішньої впевненості, яка допоможе і в житті, і в навчанні, і в кар’єрі. А дорослі завдяки карате можуть зберегти молодість, позбавитися зайвої ваги, повірити у себе.

 У Тернополі групу веду я. Заняття відбуваються у палаці спорту "Текстильник" тричі на тиждень — у понеділок, середу і п’ятницю. Молодша група тренується із 17 до 19 години, старші і дорослі — із 18 до 20 години. Із минулого року діє безкоштовна група початківців під керівництвом Миколи Петришина (зал ЗОШ №28). А цьогоріч ми плануємо відкрити ще одну групу для діток, яку буде очолювати ще один перспективний спортсмен, кандидат у майстри спорту Тарас Олеськів. Поки що ведемо переговори, щоб відкрити зал.

— Спортивний клуб карате "Воля" імені Віталія Кушнірика — один із найстаріших осередків бойових мистецтв на Тернопільщині. А яких успіхів досягали його учні і твої вихованці зокрема?

— За всю історію з клубу вийшло дуже багато талановитих і титулованих спортсменів, керівників федерацій. Тільки з вихованців нашого першого тренера — Віталія Кушнірика — вийшло троє керівників федерацій. Це Тарас Кияшко, який зараз очолює федерацію бойового карате у Москві, Іван Шимків, який очолює обласну федерацію шинкіокушин карате у Хмельницькій області та Олег Середа, який є представником Міжнародної федерації карате (ІФК) в Україні. Також за життя Віталій Кушнірик виховав багато призерів Європи, чемпіонів України. Це мої колеги, з якими я виступала: Олександр Прокопенко (3 місце на чемпіонаті Європи), Ірина Заєць, Володимир Масик, Артем Бутин, Андрій Носов, Олексій Дмитрук, які принесли славу Тернополю й області.

А серед моїх учнів найбільш значного результату досягнула Юлія Мельничук. Вона — чемпіонка Європи 2010 року та чемпіонка Європи 2008 року серед дітей. Також Юля здобула срібло на першості світу 2011 року. Наразі вона навчається у Польщі, де продовжує успішно виступати — торік стала віце-чемпіонкою Польщі серед дорослих. Це перша моя учениця, яка досягла такого високого результату.

Минулого року кращий результат показав Віталій Ляховський — багаторазовий чемпіон України, кандидат у майстри спорту, який посів третє місце на першості світу. Окрім того, Віталій вдало виступає і в змаганнях із кікбоксінгу — вигравав чемпіонат області та міста. Наші інструктори, кандидати в майстри спорту, багаторазові чемпіони України Тарас Олеськів і Микола Петришин також виступали на першості світу.

— На твою думку, що дає карате людині?

— "Військовий шлях починається і закінчується з етикету. Тому поводьте себе щиро і чемно" — така перша заповідь Масутацу Оями, засновника кіокушин карате. Не випадково він акцентує увагу саме на загальнолюдських, а не на фізичних якостях. Адже повага до старших, утримання від насилля, досягнення твердості і непохитності духу — це стержень філософії карате, який я і наші інструктори намагаємося прищепити учням.

 У нашому залі дітки вчаться поважати не тільки старших за себе, але й старших за знаннями. Молодші "пояси" повинні проявляти повагу (наприклад, першими вітатись) до старших "поясів", навіть якщо у житті старший "пояс" на десяток років молодший.

 Заняття дозволяють подолати невпевненість у собі. У горнилі тренувань гартується не тільки тіло людини, але й її дух. Наші учні, досягаючи перших результатів, набувають віри у себе, самоповаги, у них зростає самооцінка. Усе це й стає у пригоді за межами залу — у житті, навчанні.

Трапляється, що батьки приводять до нас "важких" діток: будь ласка, зробіть щось, перевиховайте. Звичайно, ми не займаємося перевихованням, однак під час навчання дуже часто можна спостерігати, як діти змінюються. На тренуваннях вони мають можливість викинути надлишок агресивності, негативу.

— Який найяскравіший поєдинок провела ти?

— Для мене усі поєдинки особливі, важливі, я їх часто аналізую. Я дуже критично ставлюся до себе. Напевне, найбільш запам’ятався поєдинок ще в дуже юному віці, коли я приїхала на змагання до Підволочиська. У моїй віковій категорії не було дівчат і тренер виставив мене проти хлопчиків, сказавши, що я нічим їм не поступаюся. Для мене це була стресова ситуація, адже хлопці більш сильніші, жорсткіші. Та, незважаючи на це, я змогла вибороти перше місце, правда, отримала незначну травму.

Найбільш знаковим для мене був мій останній поєдинок у спортивній кар’єрі. Він відбувся позаминулого року в Індонезії, у місті Джакарта. На жаль, я не змогла перемогти. Тепер я усвідомлюю, що під час поєдинку мої емоції взяли гору над майстерністю. З перших секунд бою я відчувала перевагу над своєю суперницею, дівчиною з Болгарії. Але мій емоційний стан настільки мене "з’їв", що я не змогла проявити себе максимально. Тому коли думки суддів розійшлися, вони віддали перевагу суперниці. А із турнірів найбільш яскравим є чемпіонат світу 2009 року. Перший поєдинок я завершила достроково, нокаутувавши свою суперницю з Угорщини.

— Чорний пояс — мрія кожного каратиста, але не багатьом вдається досягнути такого рівня. Чи важко тобі було його отримати?

— Будь-який екзамен, який проводиться на пояси, це складне, але справжнє випробування. Я здавала атестацію у Москві. На другий дан мені необхідно було провести 40 поєдинків за змішаними правилами, здати фізичну підготовку, розбивання твердих предметів (тамешіварі) і базову техніку. А перед екзаменом я брала участь у показових виступах — і під час розбивання дошки травмувала руку. Найскладніше було провести таку велику кількість поєдинків, тому що спаринг-партнерами на екзамені були лише чоловіки, та й то переважно важкої категорії. Спочатку думала, що вони зважатимуть на те, що я невеликого зросту, та вийшло зовсім інакше. І все ж я успішно провела усі поєдинки. Потім було розбивання твердих предметів — тамешіварі. Мені необхідно було розбити дві дошки рукою і стільки ж — ногою. Узагалі-то це дуже складне випробування — здача екзамену на чорний пояс. Але все можливо, якщо докладати великих зусиль, терпіння і праці.

— Для тебе карате це що — спорт, бойове мистецтво?

— Я вже провела більше половини життя в карате, тому для мене — це спосіб життя.

Джерело: Тернопільська липа

Читайте найцікавіші новини спорту у Facebook
Нива Тернопіль
Коментарі
Гість не може залишати коментарі  Залогінитись   Зараєструватись