Тернопільський кікбоксер не боїться крові у бою
Ярослав Зубрик, тернополянин, 15 років, займається кікбоксингом. Переможець чемпіонату Тернопільської області з боксу, срібний призер у відкритій першості міста Тернопіль з кікбоксингу (версія WAKO) та у відкритому чемпіонаті із кікбоксингу (м. Тернопіль).
— Я почав цікавитися цим видом спорту тому, що я хотів вміти постояти за себе та інших, і хоча за інших мені не доводилося, свої навички я застосовував і поза межами тренувального залу. Кікбоксинг — це вид спорту, в якому сполучаються техніка і правила боксу з прийомами східних єдиноборств. Займаюся кікбоксингом протягом року, тренування люблю, відвідую їх 4 рази в тиждень. Спорт цей також подобається мені тому, що мої друзі та знайомі залучені в ньому.
— Не важливо, як ти б’єш, важливо як ти тримаєш удар. Головне правило кікбоксингу , як на мене, відсутність страху… Головне не боятися і тамувати страх в собі. Часто буває лячно, коли бачиш супротивника, особливо коли він виглядає сильнішим за тебе. Аж щось в середині стискається.
— Коли я вперше вийшов на ринг, важко пояснити, було хвилювання, проте, коли я привітався з суперником, ударивши рукавицями, я забув де я є, я просто знав, що на мене дивляться, за мене вболівають, я повинен зробити все, що від мене очікують і виправдати покладені на себе надії.
— Тренування для мене — це задоволення, проте, виснажливе. Часто після хорошої фізичної розминки почуваюся виснаженим, хочу спати. Проте, інколи залишається енергія і я ще йду розважатися з друзями, аби остаточно потратити всі сили: люблю активний відпочинок.
— Супротивник для мене як вчитель. Він навчає тебе своїй майстерності, а ти застосовуєш свої вміння на ньому. Адже, коли ми тренуємося у залі, звичайно, ми не використовуємо всі свої навики на суперниках, бо вони є нашими друзями і, можна сказати, ми "жаліємо" один одного. Тобто, на всю силу на тренуванні не викладешся.
Мені дуже подобається мій тренер. Він має дар заохочувати. Вміє пробудити азарт і дух суперництва , гарно розповідає , показує, пояснює, конструктивно критикує та хвалить. Він вміє бути м’яким та жорстким, залежно від ситуації.
— Часто втамувати хвилювання перед важливими змаганнями мені допомагає музика, я слухаю її перед самим виходом на ринг, це для мене певний засіб заспокоїтися, опанувати себе і "набратися злості". До бою я готуюся як фізично, так і психологічно. Як каже мій тренер: "Удар повинен бути рефлексом, настільки відтренованою реакцією на наступ противника, що аж рефлекторною". Щоб досягти своїх цілей, я намагаюся вперто тренуватися та показувати хороші результати на змаганнях. Загалом, для досягнення мети, мене стимулює вміння подати приклад.
— Я не боюся у бою побачити кров. Ні чужу, ні свою. Поразка — це коли ти здаєшся, часто суперник має над тобою явну перевагу, тоді потрібно вміти і здаватися, або коли бій призвів до значного поранення. Найбільше адреналіну в бою отримуєш, коли тебе підтримують рідні, близькі, друзі, коли за тебе вболівають — це додає сил.
— В дитинстві я відвідував танці. Я був спокійною дитиною та покірно відвідував сучасні танці протягом трьох років, які мені ніколи не подобалися, і навіть зараз я не можу пригадати набутих там вмінь. Хоча танці непогано розвивають координацію рухів, що зараз пригодилося мені у кікбоксингу, який , на відміну від танців, приносить мені задоволення.
— Я би хотів реалізувати себе в цьому спорті, досягти планки майстра спорту міжнародного класу, також я хочу мати сім’ю, дім, і сина , щоби він продовжив нашу спортивну династію, адже тато і дідусь у мене теж спортсмени. Але спочатку нехай він теж ходить на танці, нехай "помучиться"!
— Я хочу , щоб мої рідні і близькі пишалися мною, хочу задати гідний приклад.
— Я мрійник. У мене є різні мрії, одні пов’язані із спортом, інші стосуються особистого. Сам по собі я спокійний, але дуже ревнивий.
— У мене не багато друзів, проте я їх дуже люблю і ціную. Дружба — для мене це коли ти перестаєш хотіти справити враження на людину і стаєш самим собою… Зараз на першому місці в моєму житті — моя сім’я, адже це ті, хто завжди поруч, хто постійно допомагає та підтримує.
— Найбільше в людях ціную вірність. Вірність це рідкість, але біля мене є люди, наділені цією якістю. А найбільше не люблю — наглість і підлість, ці дві риси змушують інших почуватися погано.
— Найбільше я люблю Тернопіль за його простоту і компактність. В інших містах так все заплутано, вулиці, будинки, а у нас все чітко: я тут все знаю. За кордоном я не був, але Україна наша мені подобається….
— Я хочу піти в армію, там були мій дідусь і тато, а я вважаю їх прикладом для наслідування. Мені здається, що армія виправляє людей, дисциплінує, організовує. Також там можна знайти друзів та однодумців. Це як школа.
— Якщо я ходжу у школу — то сумую за канікулами, а якщо відпочиваю на канікулах — то сумую за школою. У школі мій улюблений урок — трудове навчання. Мені подобається робити різні вироби власними руками.
— Любов до тварин я вважаю людським талантом. Особливо мені подобаються собаки, коні та вовки. Ці тварини для мене втілення свободи і мудрості.
— Для мене ж свобода — це відчуття незалежності ні від кого, хоча я залежу від своїх рідних.
— Скажу просто: "Люди, займайтеся спортом!!!" Я намагаюся дотримуватися здорового способу життя, І хоча у мене немає особливого раціону чи вправ, я дотримуюся загальноприйнятих норм правильного здорового способу життя, хоча й не завжди. Також мені, звичайно ж, допомагають тримати себе у формі тренування. В цій діяльності я знаходжу себе, мені цікаво та комфортно, я не вважаю кікбоксинг жорстоким чи важким — він всього лиш вимагає наполегливості.
Джерело: Доба
