Володимир Приймак: "Суддя успішним може бути тоді, коли в нього є постійна практика"

Відомому організатору фізкультурно-спортивного руху в нашому краї Те виповнилося 55 років.

Народився Володимир Миронович у місті Інта республіки Комі в Росії, де на засланні перебували його батьки — вихідці з нашого краю. З приїздом родини до Тернополя з 1965 року пов'язав долю з нашим містом і краєм, згодом присвятивши своє життя і діяльність фізкультурно-спортивному розвитку регіону і залученню наших земляків до здорового способу життя. Нині Володимир Приймак - суддя міжнародної категорії з вільної і греко-римської боротьби, голова обласної організації ФСТ "Спартак".

Катерина Барабаш, директор КЗ ТМР ДЮСШ №1:

"Володимир Приймак — це справді людина з великої літери. Вивавжена, толерантна, культурна — взірець тренера і педагога. Мені приємно було працювати з цим справжнім професіоналом фізкультурно-спортивної справи. Він досить вимогливий і до себе, і до колег і дуже відданий своїй роботі. Водночас це дуже контактна та компромісна людина. І нині, коли Володимир Миронович очолює обласну організацію ФСТ "Спартак" ми продовжуємо співпрацю між очолюваним ним товариством та нашою спортшколою. Хочеться побажати ювілярові віри в себе, у справу, якою він займається, і в людей, з якими працює, та надалі такого ж невичерпного ентузіазму, який у нього є, та успіхів у всіх зачинах".

Сергій Цимбал, директор Тернопільської ОДЮСШ "Спартак"

"Володимир Миронович — один із лідерів фізкультурно-спортивного руху в нашому місті та краї, успішний рефері міжнародної категорії з боротьби та загалом чудова людина. Завдяки його зусиллям ми відновили обласний осередок ФСТ "Спартак" та створили спеціалізовану спортшколу. Нині вона одна з провідних у краї. Володимир Приймак як спорторганізатор здійснив вагомий внесок у розвиток вільної та греко-римської боротьби, проте сприяє популяризації і долученню краян до вусіх видів спорту. Як спортивний рефері обслуговує від дитячо-юнацьких до турнірів найвищого рівня. Особливо Володимир Миронович дбає про залучення до спорту і здорового способу життя підростаючого покоління, сприяє у проведенні фізкультурно-масових заходів у різних колективах та на підприємствах і галузевих спартакіад. Бажаю Володимиру Мироновичу у цій нелегкій праці міцного здоров'я, успіхів у роботі".

Спогадами про пройдений життєвий шлях і поглядом на сучасний стан боротьбі та спорту загалом ювіляр поділився з читачами газети "Тернопіль вечірній".

— Володимире Мироновичу, яким був ваш шлях до спортивного суддівства?

— Як і більшість з нас в дитинстві, я перепробував декілька видів спорту. Спершу майже рік займався акробатикою. Після того два з половиною роки на базі дев'ятої школи тренувався в одній групі з відомим у минулому футболістом Зіновієм Літинським у тренера Савіцького. Але одного разу мій товариш запросив мене до секції з вільної боротьби. Мені сподобався цей вид спорту і я почав займатися ним з тринадцяти років під керівництвом знаного фахівця Володимира Баришева. Захопився боротьбою так, що не полишав її і в армії, і навчаючись на факультеті фізвиховання Тернопільського педуніверситету. Але, на жаль, тоді і досі, якщо атлет не виконав до 21 року норматив майстра спорту, його надалі не допускали до змагань найвищого рівня, тому мені довелося досить рано завершити спортивну кар'єру. Це було на третьому курсі навчання. Тоді я розпочав обслуговувати борцівські турнірі у статусі спортивного рефері. Судив спершу змагання серед студентів, а згодом усі офіційні турніри — від дитячо-юнацьких до міжнародних.

— У радянські часи після здобуття вищої освіти необхідно було бодай три роки відпрацювати за фахом. Чи зуміли поєднати роботу учителя фізкультури із спортивною діяльністю?

— Після здобуття диплома про вищу освіту в 1983 році розпочав трудову діяльність за спеціальністю у восьмій Тернопільській школі. Оскільки навантаження учителя фізкультури у двозмінному навчально-виховному процесі було досить великим, я уже фізично не міг судити змагання та загалом займатися улюбленим видом спорту. Тож на одинадцять років відійшов від боротьби. Щоправда, відвідував турніри, які відбувалися у нашому місті, але не долучався до їх проведення.

— Володимире Мироновичу, вас вважають родоначальником фізкультурно-спортивної галузі у Галицькому коледжі?

— У 1994 році мене запросили працювати у створений на базі міського навчально-виробничого комбінату Технічний ліцей, який згодом став Галицьким коледжем. У новоствореному навчальному закладі не було умов для занять фізкультурою і спортом. Саме з моєї ініціативи на його подвір'ї спорудили металевий фізкультурно-оздоровчий комплекс. Я їздив Україною, шукав шляхи для вирішення цього питання. Тоді була шалена інфляція, але фінансування освітянської галузі з боку держави було кращим, ніж сьогодні та й вартувала конструкція комплексу на той час менше, ніж автомобіль "Жигулі". Її ми доставили двома вагонами потяга із Нікополя. За моїми ескізами оздобили цю спортивну споруду. Вагому допомогу ліцею в цьому надав нинішній очільний фізкультурно-спортивної галузі області, а на той час Тернополя, Ігор Підгайний.

Згодом мені довелося очолити філіал цього навчального закладу на масиві "Сонячний", поєднуючи це з керівництвом кафедрою фізвиховання Галицького коледжу, де я працював до 2000 року.

— Наскільки мені відомо, ви брали участь у становленні і рідної спорт школи. У вашій біографії є адміністративно-тренерська робота у Тернопільській ДЮСШ №1?

— Тринадцять років тому цей спортивний заклад очолила молодий та енергійний директор Катерина Барабаш, яка запропонувала мені посаду свого заступника. Так я повернувся до своєї рідної спортшколи, де в дитинстві почав займатися боротьбою. Ми налагодили навчально-тренувальний процес, сприяючи залученню дітей до спорту і здорового способу життя. Але так сталися обставини, що там я пропрацював не довго.

— Власне праця у ДЮСШ №1 звела вас із Всеукраїнським фізкультурно-спортивним товариством "Спартак", обласний осередок якого у нашому краї вам судилося і вдалося відродити?

— Фахівці з різних спортивних об'єднань рекомендували мою кандидатуру керівництву Всеукраїнської громадської організації ФСТ "Спартак" на посаду керівника її обласного осередку. Заручившись підтримкою багатьох тренерів і спортфункціонерів, я погодився на цю роботу. Хоча добре усвідомлював, що буде нелегко. Довелося все, починати з нуля. У 2002 році ми провели установчу конференцію, в якій взяли участь делегати від галузевих та профспілкових об'єднань, які погодилися увійти до складу ФСТ "Спартак". Так ми відновили діяльність цієї фізкультурно-спортивної організації у нашому краї. Головним нашим завданням було створення спортивних шкіл, до яких одразу ж долучили дітей і юнацтво. Таким чином одразу подбали про розвиток майбутніх спортивних резервів. Нині ОДЮСШ "Спартак", яку очолює знаний у краї і далеко поза його межами тренер Сергій Цимбал, — одна з провідних спортивних шкіл краю. Незважаючи на те, що їй лише десять років, вона успішно конкурує з аналогічними закладами, яким уже по 30-50 років, та є одним із центрів боротьби у краї. Спортивну честь нашого товариства та регіону успішно захищали на Олімпійських іграх Ольга Маслівець та Олександр Волинець. Нині організації, які є нашими засновниками, перебувають у скруті, тому обласний осередок ФСТ "Спартак" — в нелегкому економічному становищі. Але завдяки ентузіазмові, самовідданій праці високого професійного рівня тренерів вихованці нашого фізкультурно-спортивного об'єднання успішно виступають на обласному, всеукраїнському і навіть міжнародному рівнях.

— Володимире Мироновичу, а коли ви разом із спортивно-громадською радою відновили суддівську діяльність у спорті?

— У 2002 році у болгарському Пловдові довелося судити Чемпіонат світу серед ветеранів, де я виконав норматив судді-секретаря міжнародної категорії з вільної і греко-римської боротьби. З того часу я систематично обслуговую змагання найвищого рівня, що відбуваються в Україні, і періодично — за кордоном. За останніх дванадцять років у моїй суддівській практиці є 36 міжнародних турнірів, які входять до календаря змагань FILA. Перспектив стати олімпійським суддею не мав, бо в міру обставин, про які вже розповідав, відновив діяльність рефері у 43-річному віці. А щодо цього МОК встановив вікові обмеження, роблячи ставку на молодих арбітрів. Однак постійно підтримую належну форму і намагаюся весь час вдосконалюватися.

— Як відомо, НОК планує з 2020 року виключити види боротьби з Олімпійської програми. Яка ваша думка з цього приводу?

— Хоч і не маю змоги обслуговувати борцівські турніри на Олімпіаді, ставлюся до таких пропозицій негативно. Вірю, що гору візьме здоровий глузд, адже цей вид спорту входив до програм навіть стародавніх Олімпійських ігор. Вільна, греко-римська і жіноча боротьба культивуються у 230 країнах світу.

— Незважаючи на те, що ви суддя найвищої категорії, обслуговуєте навіть дитячо-юнацькі змагання. Це прояв відданості спорту?

— Суддя успішним може бути тоді, коли в нього є постійна практика і обслуговує турніри різного рівня. Зокрема, турніри початкового рівня особливі тим, що рефері повинен дуже об'єктивно і прискіпливо судити, щоб уникнути травм дітей і не відбити у них бажання займатися цим видом спорту. Долучення до спорту підростаючого покоління - справа дуже відповідальна, але згодом вона дає результати. Я добре це усвідомлюю, бо більшість трудової діяльності провів з дітьми і нині на громадських засадах є директором міської ДЮСШ "Спартак".

— Володимире Мироновичу, як ви оцінюєте стан сучасної боротьби і спорту загалом у нашому місті та загалом в Україні?

— Боротьба не є винятком інших видів спорту. Зараз усі змагання комерціалізуються. На жаль, прибуток нині стоїть вище спортивних досягнень. Але є ентузіасти серед тренерів, спортивних функціонерів і навіть чиновників, які в першу чергу дбають про здоров'я нації. Приємно, що ця каденція місцевого самоврядування прагне і докладає зусиль, щоб зробити Тернопіль фізкультурно-спортивним центром України та сприяє оздоровленню жителів міста. Зокрема, на найвищому рівні відбулися світовий та континентальний водно-моторні чемпіонати, всеукраїнські турніри з різних видів спорту. Ми щиро вдячні міському голові Сергію Надалу та його заступнику Леонідові Бицюрі за сприяння нашій діяльності і проведенню борцівських змагань. Досвід провідних держав світу довів, що запорука успіху суспільства і держави є здорова громада і нація.