Тарас Аркуша: "Ми прагнемо фізично розвивати спортсменів, а не травмувати їх"

Першому в Тернополі інструктору з цього виду спорту лише 27 років, але, як справжній майстер з єдиноборств він упродовж останніх майже двох десятиліть освоїв різні види боротьби, здобув на їхніх турнірах визнання.

Нині цей досвід молодий тренер акумулював і поширює у спортклубі "Скілур", де разом з трьома сподвижниками тренує 100 юних тернополян. За піврічну діяльність це спортивне об’єднання вже завоювало нагороди на всеукраїнському рівні і популярність. На думку Тараса Аркуші, невід’ємними складовими формування кожного атлета поряд з фізичним є морально-етичне виховання. Про це він ділиться думками з читачами "Тернополя вечірнього".

— Тарасе, ви хоч і ще молодий, але вже знаний у краї спортсмен і тренер. А яким був шлях вашого життєвого становлення?

— Я народився у Тернополі. Спершу навчався в 11-й, а згодом — у 21-й школі. Набув фах комп’ютерника у ВПУ №4. Вищу освіту здобув у Київському інституті реклами за спеціальністю дизайнер внутрішнього середовища.

— А з чого почали перші кроки у спорті та які етапи пройшли в освоєнні різних видів єдиноборств?

— Ще навчаючись у школі, з восьми років почав займатися шотоканом (класичним карате) у клубі "Сакура" під керівництвом Миколи Мамчура та Олени Чумачової. Коли шотокан у нашому місті дещо модернізувався, ми перейшли в інший вид — фул-контакт карате, далі плавно — в кікбоксинг.З цього виду єдиноборств ставав призером чемпіонатів Тернопілля та України. Згодом кікбоксинг наблизився до вільного стилю, перейшовши в розряд фристайлу. Окрім цього, я ще й займався вільною боротьбою і джіо-джитсу, що дало змогу вдосконалитися в борцівській техніці та ударних методах єдиноборств.

— Тобто спершу ви вдосконалювали себе як атлета, а після цього створили спортивний клуб, в якому вже почали ділитися досвідом серед тернопільської молоді, дітей та юнацтва?

— Так. Два роки тому я створив клуб "Скілур", який об’єднав кікбоксерів і борців різних стилів. За сприяння Тернопільської міської ради нам виділили у другій школі приміщення, яке ми власноруч пристосували до тренувального процесу.

— Тобто ви намагалися зреалізувати власний досвід з різних видів єдиноборств, об’єднавши їх в один універсальний вид? Чи одразу визначилися, до якої з федерацій примкнути?

— Спершу борці з кікбоксерами доповнювали один одного технікою, переймали досвід, хоча не знали, до якої федерації вступити, де наш задум був би зреалізованим. Тож виступали на змаганнях і з кікбоксингу, і в змішаних єдиноборствах. Я їздив на семінари тренерів з різних видів боротьби, де збагачувався теоретичним досвідом. Лише згодом вступили до федерації панкратіону, зорганізували її обласний осередок, який очолив заступник міського голови Тернополя Володимир Камінський.

— Чим вас особисто та однодумців привабив цей древній і наразі ще унікальний для нашого міста вид спорту?

— Сучасний панкратіон увібрав у себе здобутки єдиноборств з усього світу, до якого, окрім класичних видів боротьби, увійшли елементи карате, боксу і південно-американської боротьби. Нині це універсальний всесвітній вид спорту, до якого у рамках нашої федерації входять чотири види єдиноборств: граплінг, агон, бразилійське джіу-джитсу та "ММА".

Ми виступаємо за правилами FILA. Мені подобається, що в панкратіоні дітям до 10 років заборонені удари в голову. Для цього є універсальна боротьба без ударної техніки і без травматичних наслідків — граплінг. У нас є група вихованців від 8 до 13 років, в якій заборонено робити задушливі прийоми, а відбувається боротьба за позиціями — в партері тощо. Це дуже добре розвиває тіло й мускулатуру юних атлетів.

А вже у старших групах в єдиноборствах застосовуються больові удари. Але до 18 років спортсмени у панкратіоні займаються боротьбою.

Лише з набуттям повноліття, коли вже мають весь арсенал боротьби та ударної майстерності в панкратіоні вони вже можуть виступати за правилами вільного бою — "ММА". Це не є, як багато помилково вважають, бої без правил, а це вид єдиноборств, який діє у рамках нормативів FILA. До того ж, і під час змагань, і в тренувальному процесі обов’язковим для атлетів є захисний шолом, щитки та рукавиці, які зменшують ймовірність травмувань. Ми прагнемо фізично розвивати спортсменів, а не травмувати їх.

— Тож цей вид з єдиноборств є досить інтелігентним. Ви спершу працюєте над фізичним розвитком і вдосконаленням і лише з набуттям необхідного спортивного арсеналу вони приступають до серйозних єдиноборств?

— Справді, ми поступово і поетапно готуємо атлетів до спортивних випробувань. Ця боротьба дійсно інтелігентна, тому що нею свого часу займалися багато древніх учених та мислителів. Серед яких був і Піфагор, який виховав кілька олімпійських чемпіонів саме з панкратіону. Хоч з того часу в цьому виді спорту відбулися певні зміни та вдосконалення, мені дуже подобається його ідеологія. Формування борця з панкратіону Піфагор порівняв з бойовою колісницею. "Одне з її коліс відповідає за морально-етичне, а друге — за фізичне виховання спортсмена. Якщо одне з коліс загальмує, то ця конструкція зупиниться", — свого часу говорив великий математик. Тому, розпочинаючи тренувальний процес з дітьми, я наголошую, що без морального розвитку вони не досягнуть успіхів у спорті.

Ми дотримуємося давнього принципу, який свого часу сповідували і козаки, і самураї: "Сильний — значить, добрий".

За легендою, великий полководець Александр Македонський, який займався панкратіоном та сприяв його популяризації, завоювавши Індію, поширив цей вид спорту на Сході. Побутує історична версія, що згодом панкратіон у південних сусідів перейняли китайці, що дало поштовх для створення їхніх легендарних шкіл єдиноборств.

— Ви — перший майстер з панкратіону у нашому краї. Як розвиваєте цей вид спорту, хто вам у цьому допомагає?

— У мене перший дан з панкратіону. Згідно з вимогами всеукраїнської федерації з цього виду спорту це відповідає статусу інструктора (майстра). Розвиваємо панкратіон лише з вересня минулого року, але вже маємо сто вихованців.

Окрім мене, є ще три інструктори. Це мій учень Богдан Мірошниченко, який є чемпіоном області з кікбоксингу та має досягнення з фрі-файту. Нині він уже набув статусу інструктора з панкратіону. Також мені допомагають два майстри спорту з класичної боротьби, які захопилися панкратіоном. Готуємо рефері для обслуговування змагань. Мене дуже підтримує у спортивних зачинах мій брат Теодор Аркуша. Ми разом починали займатись єдиноборствами. Теодор — психолог за фахом, вчиться на рефері (суддю) з панкратіону. Він тренується у нашому клубі і допомагає мені в усьому.

Нам суттєво допомагає у розвитку та популяризації цього виду спорту Тернопільська міська рада і наша федерація. Особлива вдячність її очільнику — заступнику міського голови Володимиру Камінському. Також нам допомагає особливо з виїздами та проведенням змагань відомий у місті меценат Ігор Гуда, який є віце-президентом обласної федерації панкратіону.

— Ваше спортивне об’єднання має цікаву назву скіфського походження "Скілур". Яке воно має ідейне спрямування?

— Ми назвали свій клуб на честь скіфського царя Скілура, щоб відродити культуру предків, бути ближчими до рідної землі та природи. Морально-етичним кодексом нашого об’єднання є 10 заповідей царя Скілура. Окрім спортивної діяльності ми ще мандруємо рідним краєм, цікавимося його історичною минувшиною, беремо участь у водних сплавах.

— Хоч клубу "Скілур" лише півроку, він уже має вагомі спортивні здобутки. Це ваша заслуга?

— Ми всім колективом працюємо над своїм удосконаленням, тому й маємо певні здобутки. У першому чемпіонаті України, де ми були представлені лише двома атлетами, завоювали "золото" та "срібло". На наступних всеукраїнських змаганнях наш вихованець фінішував за крок до медалей — четвертим, перемігши до цього більш досвідчених суперників. А на турнірі, що відбувся в Тернополі у концерт-холі "Holiday", де нам протистояли збірні команди Києва, Чернівців та Хмельницького, завоювали п’ять золотих медалей. Це спільна заслуга наших борців і тренерів, очільників федерації та усіх, хто нам допомагає.

— Але все ж ви є рушієм цього процессу? Яке життєве кредо у Тараса Аркуші?

— Моє кредо — це насамперед наполегливість. Ця риса допомагає досягнути всіх вершин, до яких прагнеш. Але підкорювати їх необхідно правильно і мудро. Необхідно постійно розвиватися і вдосконалюватися та ніколи не зупинятися на досягнутому. Ці риси я також прагну прищеплювати юним атлетам, виховуючи з них насамперед справжніх людей .

— Тарасе, а що надихає вас на тренерську діяльність?

— Моїм натхненням у роботі і житті є сім’я — маленька донечка Владочка, якій лише 1 рік і 7 місяців, та дружина. До речі, моя дружина — відома спортсменка Уляна Перчик — майстер спорту зі сноубордингу, тренер ДЮСШ "Екстрім". Зараз вона перебуває у декретній відпустці. Оскільки ми займаємося вихованням юних спортсменів, то у нас повне взаєморозуміння. Саме сім’я є опорою моєї професійної діяльності.