Валерій Чоботарь: "Хороший тренер не той, який виховав одного чемпіона, а той, який виховав багатьох бійців середнього рівня"

Мій зовнішній вигляд повністю відповідає моєму внутрішньому стану.

З кожним роком хочеться більше спокою. І роботи. В залі займається приблизно 200 людей. Я завжди намагаюся зробити так, щоб старші тренували молодших. Щоб не впиралося все в Валерія Чоботаря. Раптом я захворію, чи покличуть мене на той світ. Не хочеться, щоб все рухнуло.

Щоб стати хорошим будівельником спочатку потрібно навчитися мішати бетон, а для цього не потрібно кликати архітектора Городецького. Так і в спорті. Мають існувати якісь етапи розвитку.

Моя задача не хвалити хлопців і розказувати які вони кльові. Мені потрібно тільки підштовхнути їх до того, що їм потрібно. Критика, як правило, мало на кого діє. Всі хочуть любові, підтримки, похвали.

Можна просто прийти, поставити собі удар. Але що ти з тим ударом будеш робити? Він всіх проблем не вирішить.

На серйозних змаганнях у нас виступає чоловік 20. Всіх решту цікавить їх внутрішній стан. Хтось приходить, бо не хоче сварок вдома. Був працівник прокуратури, який просто бив грушу, знімав напруження після роботи. Дівчат вчу самозахисту. Тренується навіть священик.

Багато дівчат приходить, щоб знайти собі хлопця. 90% дівчат або зустрічаються або одружуються з хлопцями з залу.

Хороший тренер не той, який виховав одного чемпіона, а той, який виховав багатьох бійців середнього рівня.

В світі люблять дивитися на здоровенних дядьків. Вони одразу кидаються в очі. Клички ж не є найкращими боксерами. Взяти того ж Василя Ломаченка. Думаю, він більш технічний і підготовлений боксер. Важка вага не завжди найбільш видовищна.

В Тернопіль приїхав у 1998 році, допомогти моїм друзям підготувати деяких бійців. Потім жив в Києві, Чернівцях, але знову повернувся сюди. Тернопіль для мене найбільш українське місто зі всіх, мені тут комфортно. Хоча за будь-якої нагоди я їду в рідне село Червона Діброва.

В дитинстві я був трішки розбишакою, але не тому, що любив битися, а не любив щоб мене били. І хоча я ніколи не був атлетичним, завжди відстоював якісь цінності.

Єдиноборствами почав займатися через дівчину. Все як у кіно. Не бачив її більше 20 років, нещодавно тільки поспілкувалися в соцмережах. А зараз більше половини хлопців приходять в зал через дівчат.

Батько дуже гордився, коли я в якійсь бійці когось натовк і люди приходили на мене жалітися. Бо коли я вперше получив від хлопців, то прийшов додому і почав плакати. Батько взяв ремінь і пояснив мені, що я повинен сам вирішувати свої проблеми. Якби він мене тоді пожалів — я був би ніким.

До криміналу в 90-ті роки мали відношення всі, я в тому числі. Одні щось продавали, інші щось крали. Я не горджусь тими часами. Дуже багато зробив неправильно. Багато моїх друзів вже нема в живих, багато в тюрмах.

Якщо навчитися чути і бачити кожну людину яка з’являється на нашому шляху – почнете розпізнавати ці знаки. Кожна людина чогось нас вчить. Саме завдяки людям і спорту я зійшов зі шляху бандитизму.

Я служив в армії, коли ще міг побігати, постріляти, чогось навчитися. Сумніваюся, що така ж ситуація зараз. Там я став самостійним на 100%. Тих два роки згадую з надзвичайною приємністю. Тоді це була інституція, яка з юнаків переводила нас в чоловіків.

Виховувати просто спортсменів у наш час це злочин. Ми знаємо тільки найкращих, а ще є десятки тих, по яких чемпіони пройшлися. Дуже часто це розчаровані люди, які окрім спорту нічого не вміють. Тому за ціль я ставлю не лише спортивні здобутки. Мої хлопці інтелектуально розвинені, володіють англійською мовою.

Наші основні цінності це — "Батьки, Україна і вчитель". Зараз багато молоді хоче виїхати за кордон. Значить, цих людей не цікавить ніхто, крім них. Кажуть "В нас нічого не можна добитися". Чому? Ну чому погані і негативні добиваються, а хороші і розумні ні?

Коли читаєш цінності українського націоналіста і порівнюєш їх з японськими – вони практично ідентичні. Я підтримую організацію "Тризуб", допомагаю їх тренерам з боксу. В кожної людини є період коли треба помітингувати чи обмалювати стіни. Згодом приходить усвідомлення, що ти можеш робити для країни щось інше. Те, що я роблю — вважаю націоналізмом.

На прикладі своїх друзів, успішних співаків, бізнесменів, я показую своїм хлопцям, щоб бути успішним не потрібно переходити на російську мову, говорити на "фєні", зраджувати.

Головний ворог націоналіста — раб всередині себе. Саме він не дає зранку прокинутися, не дає працювати над собою, а лише шукає винних на стороні.

Був в багатьох країнах, та найбільше сподобалося в Австралії. Нас туди запросив мій друг, його родичі з Тернопільщини, до речі. Технологічні і розвинені міста гармонійно поєднуються з дикою природою.

Україну здається пройшов повністю. Кожному українцю обов’язково потрібно побачити Карпати, волинські болота, степ, Хортицю.

Дружу з Іваном Леньом, теперішнім солістом гурту "Kozak system", а в минулому учасником "Гайдамаків". От всі скандал роблять, мовляв розпалася група. Однак замість одного гурту, який помаленьку тлів, ми отримали два живих і нових. В Івана нещодавно знявся в кліпі на пісню "Шабля", разом з Дмитром Корчинським.

Зараз всі плюються, що олімпійський чемпіон з боксу Олександр Усик підтримує "регіоналів". Йому та політика до одного місця, важливо що його підтримують «регіонали». Натомість він в Лондоні показав таку Україну, яку ніхто до того не бачив. Для тисяч молодих хлопців Усик з чубом і гопаком вже є кумиром.

Довгий час жив разом з Юрком Сиротюком, тепер вже Народним депутатом України від партії "Свобода". У конфлікті з Гайтаною йому не варто було привселюдно озвучувати свою думку, бо політик повинен фільтрувати свої розмови. Але в його ідеї таки щось є, хоча я добре ставлюся до Гайтани, яка переважно співає українською.

Коли я треную, я віддаю. А коли віддаю, то відповідно отримую у відповідь.

Алкоголю не вживаю, але не принципово. Бувають ситуації, коли я можу випити100 грамів горілки з друзями. В Австралії дозволяв собі пити пиво. А загалом алкоголь мені не потрібен.

Змусити мене розплакатися мене може навіть фільм. Я дуже сентиментальний в простих життєвих ситуаціях, ніколи не цурався сліз. Натомість в екстремальних умовах я не плачу.

Багато років працюю з дітьми сиротами, бачу діток без рук чи то без ніг. Ми в житті намагаємось їх не помічати, називаємо "фіговою" владу. А просто зупинитись і дати декілька гривень бабусі на вулиці не можемо. Я ж швидше зароблю ці гроші, а їй вони необхідні.

Людина може бути щасливо через дрібниці. І через ті ж дрібниці почуватися нещасною. Ми вибираємо, як реагувати на життєві ситуації.

В дитинстві не хотів вчити англійської, повторював завжди «навіщо вона мені потрібна, я що в Англію поїду?». Згадав ці слова в аеропорту Лондона.

Червонодібровську січ захотілося побудувати тому, що мені потрібне місце де би я повністю комфортно себе почував. Там вже побудована церква, на Водохреща пірнаємо в ополонку. Січ почав будувати після книги Пауло Коельйо "Алхімік".

Мрію не переставати мріяти.

Книжку писати не збираюсь. Це ж скільки часу треба витратити на те, щоб написати свої спогади? А життя то продовжується.

Кузьма Скрябін сказав чудові слова: "Велике щастя зустрічати новий день". Починайте цінувати життя!

Джерело: Доба