— Вікторе, у якій ваговій категорії ви зараз боксуєте?
— На сьогоднішній день я боксую у ваговій категорії до 69 кілограмів, - розпочав розмову з кореспондентом "Тернополян" Віктор Петров. - Раніше три роки поспіль я працював у вазі до 64 кілограми. Тільки з роками у всякого спортсмена збільшується вага і стає важче скидати кілограми. В мене також почала рости вага до 67 кілограмів, а зайві кіло створили деякі проблеми під час підготовки до важливих змагань. Через те довелося перейти та звикати працювати в категорії до 69 кілограмів, з якою я вперше боксував на змаганнях у Кропивницькому.
— Раніше у вас була травмована рука. Чи зараз не дається взнаки стара травма?
— Кілька років тому в мене була травмована ліва рука, та все давно загоїлося і стара травма зараз мене не турбує. За минулий рік боксерства ніяких серйозних фізичних порушень , на щастя, не отримував. Зараз почуваюся добре та постійно готовий рухатися тільки вперед.
— Якими головними перемогами для вас запам’ятався 2017 рік?
— Для мене 2017 рік був багатий на перемоги. Брав участь у багатьох Всеукраїнських, Міжнародних турнірах, з яких привіз чимало перемог. Зокрема, однією з визначних перемог на батьківщині – здобуття Кубку України з боксу серед дорослих в Маріуполі та титулу "Найкращого боксера" турніру; перемога на XIII Універсіади України з боксу у Харкові; віце-чемпіонство на чемпіонаті України з боксу у Львові та інші. Перелічувати кожну перемогу просто забракне часу.
— А щодо міжнародних змагань, з якими найсильнішими суперниками вам довелося змагатися?
— На міжнародних чемпіонатах немає сильніших і слабших суперників, адже на міжнародному рівні кожен боксер показує свій рівень тренованості, майстерності та бажання перемогти. Всякий суперник по-своєму може продемонструвати під час поєдинку силу й витримку, як і те, що кожен розраховує на перемогу. Подекуди, ціна перемоги вимірюється чиїмось промахом чи, навпаки, влучним ударом. Звичайно ж, на кожному змаганні головне – не дати страху, сильному хвилюванню заволодіти тобою та якнайкраще налаштуватися на бій.
— Вікторе Вікторовичу, знаю, що головним вашим наставником у спорті є батько – Заслужений тренер України Віктор Михайлович Петров. Як саме він допомагає та підтримує вас?
— На тренуваннях, змаганнях, як і загалом у житті основну підтримку я отримую від батька Віктора, який є моїм особистим тренером та головним наставником. Тато знає мене з дитинства та, як ніхто інший розуміє, якою ціною даються мені звершення й падіння, перемоги та поразки. Саме він повністю веде увесь тренувальний процес, дає важливі поради, виховує та загартовує ключові риси характеру. Батько також координує, на які змагання я маю вирушати. Тому всіма важливими перемогами, які я досягнув у попередні роки, я завдячую саме йому. Без тата я навряд чи добився би таких успіхів у боксі.
— Багатьох тернополян цікавить, чому ви більше не представляєте збірну рідної області на чемпіонатах, а, натомість, виступаєте за Хмельниччину?
— Мені довелося перейти зі збірної Тернопільської області до Хмельницької збірної через те, що в рідному місті я не отримував жодної підтримки з боку керівних органів. В Тернополі майже ніхто не вболіває за бокс, як загалом й за деякі інші види спорту. Коли ще тренувався на батьківщині, мені доводилося їздити на змагання за власні кошти. Будучи молодшим, я ще міг власними силами здійснювати виїзди. Тільки впродовж багатьох років я не мав змоги самофінансувати кожні виїзди, адже потрібно було самому забезпечувати себе. Мені насправді дуже хотілося би захищати на змаганні рідну область, проте залишатися на Тернопільщині не було сенсу.
— Як, на вашу думку, на нинішній час розвивається бокс на Тернопільщині та що потрібно зробити задля підтримання в нас цього виду спорту?
— Вважаю, що тернопільський бокс може повноцінно розвиватися лише за наявності підтримки з боку керівництва. Хоч я, як боксер, давно вже не представляю Тернопільщину й не можу особисто знати, як там справи з боксом. Тільки, за словами товаришів, які тренуються в місті, ситуація з цього виду спорту аж ніяк не змінилася. Хлопці змушені самотужки забезпечувати частину основних потреб, а їх є доволі багато: проведення змагань, навчально-тренувальних зборів, забезпечення окремим спортивним інвентарем. Власними силами, без підтримки влади неможливо отримати значні ресурси, які потрібні для підготовки призерів. Отож, якби тернопільський спорт мав належне фінансування, то це би лише сприяло наближенню міста до спортивної столиці та плекало нових чемпіонів.
