Ігор Слюсарчук: "Фрі-файт — це моє!"
Уже одинадцять років Ігор Слюсарчук активно займається силовими видами спорту. Змагався у карате, боксі, кікбоксингу, тайському боксі, а останні три роки присвятив себе фрі-файту. Недавно він вдруге у кар'єрі виборов звання чемпіона світу з цього виду спорту.
— Ігоре, ви вже досягнули великих успіхів у фрі-файті...
— Так, мені приємно, що вдруге став чемпіоном світу. Зробив ім'я! Суперники бояться, адже фрі-файт — доволі травматичний вид спорту. Дійшло до того, що на чемпіонаті світу в Португалії аж двоє опонентів відмовилися від боротьби, довідавшись, що треба битися зі мною. Вони полегшили мені життя. Тому я напряму потрапив у півфінал, де побив зухвалого іспанця. А в завершальному бою здолав кремезного бразильця, лише від погляду на якого ставало дуже моторошно. Він важив аж 103 кілограми і був дужчим за мене, але це не завадило мені виграти.
— Ви сказали про травматизм у вашому виді спорту. Яка основна ціль перед виступом на важливих змаганнях: перемогти чи повернутися здоровим?
— Про здоров'я не думаю. Якщо переслідуватимуть думки про те, щоб вистояти і залишитися здоровим, то шансів перемогти взагалі не буде. З такими думками ми приречені на поразку. Якщо згадати про ризик для здоров'я, то на рингу тебе почне опановувати страх. Зникнуть впевненість і розкутість.
— Які загрози виникають під час двобоїв?
— Я не хотів би лякати когось небезпеками. Але ризик є. Сучасні бійці відшліфовують больові прийоми. Коли вони заганяють суперника у безвихідне становище, то можуть частково надірвати сухожилля. Ця травма на місяць виводить спортсмена з ладу. Здебільшого травматизм невеликий, бо учасники, як правило, рівні за класом. Щоправда, іноді у фрі-файті можна "заробити" навіть переломи.
— Тут частіше перемагають завдяки больовим прийомам, а не нокаутам?
— Так, але нокаути також часто можна побачити у наших боях. Бійці діляться на "ударників" та "борців". Перші застосовують сильні удари кулаками та ногами, другі стараються побороти суперника.
— А ви до якої когорти належите?
— Донедавна я був яскравим "ударником ". Мій козир — удар ногою в обличчя. Та навіть із таким потужним ударом часто програвав. Тоді зрозумів, що треба навчитися борцівських прийомів. У нашому спорті перемагає той, у кого щось виходить краще. Якщо я краще б'юся, ніж суперник бореться, то обов'язково виграю. "Ударника" треба побороти, а "борця" — "вирубати".
— Чому ви вибрали саме фрі-файт?
— Я почав бійцівську кар'єру в 12-річному віці. Займався різними видами спорту. Карате недолюблював, бо тут не можна завдавати ударів руками в голову. Бокс забороняє удари ногами, тайський бокс — непогана річ, але в ньому немає серйозної боротьби. Я знайшов себе у фрі-файті, де немає багатьох обмежень. Оце — моє!
Джерело: Галичина спортивна
