Дмитро Підручний: "Я відчуваю, що змінився за цей час…"
Ми з вами живемо в дуже важкий час, і кожен з нас намагається зробити щось, що наблизить Перемогу хоч на міліметр чи на секунду. Хтось на фронті виборює право на існування нашої держави; хтось волонтерить, допомагає чим може тим, хто живе на лінії фронту, або виїхав з місць воєнних дій; збирає гроші на допомогу ЗСУ;доставляє гуманітарну допомогу; а хтось відстоює честь країни на спортивних аренах…
Сьогодні ж пропоную поговорити про ще одну сторону роботи наших атлетів,адже вони не тільки борються на біатлонних трасах, а й є носіями правдивої, неретушованої інформації щодо подій в державі. Бо де б вони не були, чим би не займалися, їх серця вдома, з рідними та близькими, з Україною.
Одним зі спікерів нашої команди на минулому Чемпіонаті світу був капітан чоловічої Національної збірної Дмитро Підручний. З чим у душі він прожив цей рік, як працює з представниками медіа, та що саме цікавить іноземних журналістів, Дмитро розповів в ексклюзивному інтерв’ю.
-Дмитре, якось дуже швидко добігає кінця цей сезон. Для вас він був дуже драматичним: служба у Нацгвардії, важкий початок сезону через недостатню підготовку, операція, потім важка підготовка до Чемпіонату світу… Що змінилося особисто для вас за цей рік?
-Ми всі змінилися за цей час, звісно, і я змінився. Не можна залишатися таким же, у тих умовах, у яких живемо зараз. Я став по-іншому ставитися до якихось певних речей, до дружби, роботи... Ціную кожну хвилину, яку проводжу із своєю сім’єю. Так, я відчуваю, що змінився за цей час.
-Дмитре, ви є одним з тих спортсменів, які викликають довіру, думками яких цікавляться, до яких прислухаються. На ЧС увас було багато зустрічей з представниками медіа. Це зарубіжні медіа, до яких наші вболівальники навряд чи мають доступ, тож, розкажіть, про що саме більш за все питали, цим цікавилися?
-Так, дійсно, дуже багато у останній час давав інтерв’ю, починаючи з Обертілліах, де були австрійські ЗМІ. Багато представників медіа і на Чемпіонаті світу хотіли поспілкуватися. Я намагався не відмовляти нікому, тому що дуже важливо для нас, як для українських спортсменів, доносити до іноземців, європейців про те, що відбувається у нас в країні. І звичайно, що основні розмови були на тему війни, про те, як пройшов цей рік. Багато питали і про відсторонення російських та білоруських спортсменів. Питали і про Фуркада та моє ставлення щодо його підтримки цих атлетів. Так, це займало багато часу, та я намагався нікому не відмовляти, тому що ми змагаємося на міжнародній арені і повинні доносити світу реальну ситуацію в Україні, розповідати про те, що відбувається в нашій державі. Показувати, що ми є, що ми змагаємося, що боремося за свою країну на фронті, не тільки воєнному, а й спортивному. Ми повинні це робити постійно, щоб ніхто не забував, що ми є.
-Сьогодні багато людей розповідають світу про війну, про те, що ми тут відчуваємо, як живемо. Ви спортсмен, не політик чи громадський діяч, як вважаєте, ваші слова, думки можуть змінити погляди тих, за кордоном, хто ще впевнений, що ця війна їх не стосується?
-Важко про це судити, та я сподіваюся, що так, я щось змінюю. Багато людей читають пресу, дивляться телевізійні сюжети, тож, думаю, щось доноситься до них від мене також. Якісь зміни може і відбуваються в їх поглядах на всю цю ситуацію. Багато іноземних спортсменів нас підтримують. Хоча б взяти ту ситуацію, коли я був на Чемпіонаті світу в топ-6 з п’ятьма норвежцями. Вони мене дуже підтримали. І дуже приємно було чути слова, які Тарьєй Бьо говорив тоді на прес-конференції, що вони завжди будуть з нами, і ми можемо на них розраховувати. Думаю, що оце і є підсумки тієї роботи, яку ми також робимо, коли спортсмени стають на наш бік і також доносять інформацію до людей у різних країнах. Все це в сукупності дає якісь позитивні результати, змінюючи світогляд людей, які може не все поки розуміють, що насправді відбувається. Думаю, все це несе свої потрібні нам зміни в інформаційному полі.
-Інколи емоції зашкалюють так, що хочеться висловитись пожорсткіше. Чи не хотілося ввернути при спілкуванні із представниками ЗМІ якесь «таке» слівце?
-Так, іноді було важко. Намагався тримати себе в руках, контролювати емоції, тому що не завжди ці емоції допомагають вірно і позитивно сприйняти кимось мою інформацію, а надто якісь «жорсткі» вислови. Та іноді проскакували такі слова, про які потім думав: чи варто було їх казати. Але я надіюсь, що люди розуміють, в якій ситуації ми наразі перебуваємо, як важко боротися з цими емоціями.
-Знаю ви спілкувалися з представником норвезького фестивалю Блінк, про що йшла мова, вас запрошували взяти в ньому участь?
-Так, з представником цього фестивалю, Арне Ідландом (Arne Idland) я спілкуюся з початку війни. Ми познайомилися в соцмережах, коли він надсилав мені слова підтримки. Говорив, що українські спортсмени можуть на них розраховувати, якщо щось буде потрібно. А пізніше він запросив мене на Блінк фестиваль. Але, нажаль, не вдалося поїхати до Норвегії, бо в той час було досить важко виїхати з країни. Було все дуже жорстко, та й короткий термін часу не дозволяв прийняти цю пропозицію. Але спілкування наше продовжилося, ми підтримуємо час від часу зв'язок. І от у Обергофі нас з Антоном Дудченком запросили на зустріч із норвезькою командою. Ми багато про що говорили. Звичайно і про війну. Антон розповідав свою історію, адже він живе зовсім недалеко від кордону з росією. Ми намагалися донести до них інформацію про те, що насправді відбувається, як ми тренуємося. Вони ставили багато питань. Була досить гарна зустріч. Нам приємно було чути слова підтримки. І там же нас знов таки запросили на майбутній Блінк фестиваль. Ми їм подарували прапор України із підписами членів нашої команди. Вони пообіцяли, що цей прапор буде висіти в їх офісі, як нагадування про нашу країну, про те, що вони разом з нами.
-Спортсмени – люди публічні, от вам доводиться спілкуватися з багатьма самими різними людьми. А чим більше ви на виду, тим більше у вас як прихильників, так, мабуть, і критиків… Може все, про що зараз розповідаєте комусь і не сподобається, а як ставитися взагалі до критики?
-Ну, це залежить від того, яка це критика. От візьмемо хоча б останню естафету. Де я зайшов на чотири штрафних кола. Критика тут була дуже різна.
-Всяке буває, в тому числі і у топів по чотири штрафних…Нещодавно передивлялася чоловічу естафету ЧС в Ханти-Мансійську, коли наші хлопці зайняли третє місце. Тоді останню стрільбу у німців, які йшли на подіум з гарним гандикапом, провалив топ з топів на той час - Грайс. Це ж біатлон…
-Так, у біатлоні все буває, і більшість вболівальників це розуміє. Розуміє, що є певні причини. Десь і я допустив помилки. Тож до критики ставлюся нормально, так тут такі образи були, а не критика. Коли мені пишуть, що я «такий-сякий», і час вже зав’язати зі спортом та дати дорогу молодим… як це сприймати? А є й такі вболівальники, які критикують, але без особистих образ, то я це сприймаю нормально, тому що вони мають право висловлювати свою думку, ділитися нею зі всіма. Мають право коментувати гонки, це їх право…
-Тобто, коли критика не виходить за рамки логічності та поваги ви її сприймаєте?
-Звичайно. Я розумію, що міг десь помилитися, люди мене за це критикують. Я не робот, можу й помилятися. Так само і вболівальники можуть мене критикувати. Мене ж критикують не тільки вони, я чую зауваження і від тренерів: «не треба було цього робити», «треба було так зробити». Та коли це нормальні слова, конструктивні зауваження, без образ, то я їх сприймаю спокійно. Може вболівальники і не розуміють всіх тонкощів на якийсь момент гонки, та це нормально. Вони ж часто емоціями керуються. Я також буваю досить емоційним, наприклад, коли дивлюсь футбол і критикую своїх улюблених футболістів. Я ж також вболівальник, багато років вболіваю за «Ліверпуль», якщо у них щось не виходить, я, звичайно ж, не пишу їм коментарі, та про себе все ж покритикую. Тож якщо нормальна критика, я її сприймаю, на що тут ображатися.
-І все ж, напевно, критика більше стосується гонок. Тож про це кілька слів. Я так розумію, що останній триместр ви нормально будете працювати, без пропусків? Здоров’я вже дозволяє це?
-Після такого насиченого Чемпіонату світу, а у мене за два тижні було сім стартів, то трохи здоров’я похитнулося. Я зараз відпочиваю, відновлююся. І сподіваюся, що ті три етапи, які залишилися, зможу на максимумі відпрацювати. Показати хороші результати.
-Це просто втома від насиченого Чемпіонату світу, чи повернулися колишні проблеми?
-Певні проблеми повернулися. Втім нічого такого серйозного. На фоні втоми щось загострилося. Але зараз краще стає, тож, думаю, на Кубках світу буду у належній формі. Але будемо дивитися по ситуації, у разі чогось, жертвувати здоров’ям зараз не будемо.
-Що кажуть лікарі, у міжсезоння будуть потрібні якісь особливі, спеціальні процедури щодо реабілітації?
- Ні, особливого нічого не потрібно буде.
-Чи думали вже про плани на майбутній сезон?
-Ні, поки не думав. Хочу закінчити цей сезон. А потім приймати рішення щодо майбутнього.
Джерело www.biathlon.com.ua
