Анастасія Меркушина: "Це ще не результат, а всього лише передумови"

Про трьох білих собак, маминої молитві, каші з печі і, звичайно ж, бронзової медалі в спринтерській змішаній естафеті на етапі Кубка світу в Поклюці українська біатлоністка розповіла в інтерв'ю "СЕ".
 
Бронзою відкрила українська збірна Кубок світу-2018/19. Анастасія Меркушина та Артем Тищенко, продемонструвавши кращу стрільбу серед 25 команд, всього один додатковий патрон на вісім вогневих рубежів, поступилися лише Норвегії та Австрії.
 
БУЛО ЛЕГКЕ ПЕРЕДЧУТТЯ
 
- Про такий початок сезону можна тільки мріяти, або, може, скажете, що ви розраховували на медаль? Розумію, що до змагань про подібні речі говорити вголос не прийнято, але після то вже можна.
 
- Якщо чесно, то було якесь легке передчуття. Або може просто я настільки впевнена в Артему, а він в мені. Ментально ми були готові допомогти один одному завоювати медаль. А тут ще тато трьох білих собак напередодні побачив (Посміхається).
 
Для нас це вже як знак, якщо зустрічаємо перед гонкою когось схожого на нашого улюбленця Дена, значиться, все складеться добре!
 
- Взагалі ми до цього морально готувалися. - додає батько і тренер спортсменки Олег Меркушин. - Обговорюючи майбутню гонку з Юраєм Санітрой і Тищенко, ми допускали, що таке можливо. Хоч в це, звичайно, і важко було повірити.
 
- Настя, ризикну припустити, що з огляду на ваші з Артемом успіхи в одиночній змішаній естафеті на етапах Кубка IBU 2016 (золото Арбера і Валь-Ріданна), рішення тренерського штабу заявити ваш тандем в цей вид програми в Поклюці, не стало сюрпризом?
 
- Ще на укатувані ми попросили тренерів повідомити хоча б попередній розклад на перший етап в Поклюці. Андрій Вікторович Прокунін запитав, хочете бігти сингл мікст? Мабуть, на літньому "світі" він, подивившись на швидкість моєї стрільби, зробив певні розрахунки. Ми відповіли, що не горді, що дасте, то й побіжимо. А вже, коли стало стовідсотково відомо, що в одиночній змішаній естафеті від жіночої команди буду стартувати я, Юрай Санітра бачачи, як Артем працює на тренуваннях, і розуміючи, що він один з кращих стрільців в чоловічій команді, вибрав його мені в напарники.
 
- У чому секрет успіху вашого тандему?
 
- Це вже наша третя медаль, до цього було два золота на Кубках IBU і ось тепер бронза Кубка світу в Поклюці. Я пробувала бігати сингл-мікст з іншим Артемом (Примою - Прим. А.С.), що не дуже вийшло. У Артема (Тищенко - Прим. А.С.) теж без мене якось не складається. (Посміхається). Насправді, думаю, тут справа в довірі. Артем довіряє мені, а я впевнена, що якщо у мене буде нуль, то і він всі мішені закриє. Плюс відповідальність один перед одним відчувається. Все-таки ми досить давно тренуємося разом - ще з юнацького віку, коли з нами працював Микола Миколайович Зоц. Я зазвичай вигравала дуельну стрілянину серед дівчат. Артем був найкращим серед хлопців. І в підсумку ми з ним часто сходилися в фіналі і билися не на життя, а на смерть.
 
- І хто перемагав?
 
- Щоразу по-іншому.

ВИХОДИШ ЛІДЕРОМ, А ЗА ТОБОЮ СПРАВЖНІ АКУЛИ
 
- Що в форматі одиночної змішаної естафети вам подобається, а що ви вважаєте найскладнішим?
 
- Мені подобається стрілянина. Ти приходиш на рубіж і йде боротьба за перший постріл, хто його швидше зробить, і хто впевненіше відпрацює в цілому. Емоційно це дуже важка гонка, але зате шалено цікава. А не подобається відсутність мого улюбленого фінішного кола. Я так люблю бігати фінішні круги, а тут їх немає.
 
- Це ви зараз серйозно чи жартуєте?
 
- Ну як люблю, краще за все виходить. Фінішні круги у мене зазвичай найшвидші. На першому колі мені постійно стукають по палкам, на лижі наступають - набридли, в загальному. (Сміється).
 
- Що це за відчуття, коли ти першим закривши всі п'ять мішеней і тікаєш на дистанцію, дивлячись, як суперниці ще гріють килимки?
 
- Словами не описати. Насправді думка тільки одна: "Тікай, тікай ​​швидше, тікай ​​звідси, поки не наздогнали!" Розумієш, що виходиш лідером, але за тобою такі акули, що потрібно скоріше ноги забирати.
 
- Тобто радіти ніколи?
 
- Радієш тільки після фінішу.
 
- До речі, як було підходити до стрільбищі під "Імперський марш" з "Зоряних воєн"? Або вам не було чутно музику, яку включали організатори кожен раз, коли спортсмени з'являлися на стадіоні перед стрільбою?
 
- Коли я сама перші три рубежі стріляла, то не чула. А коли Артем пішов, то я вже звернула увагу, що включають "Імперський марш". Пам'ятаю у мене така думка промайнула: "Так, так, так, саме так!" А на останній стрільбі, на стійці, навіть я музику почула. І вона як-раз збіглася з моїм настроєм, зрезонувала, так що вийшло досить непогано.

ЗА НУЛЬ В ЕСТАФЕТІ ПООБІЦЯЛА СОБІ "РАФАЕЛКУ"
 
- Перша думка, після того, як ви в ролі лідера гонки передали естафету Артему Тищенко?
 
- Перерва між етапами дуже невеликий, навіть десяти хвилин немає, як вже говорив на прес-конференції Артем. Ти заходиш в містечко і починаєш чітко думати: "Так, лижі віддати, гвинтівку зарядити, трохи побігати" Потім дивишся, де там напарник, щоб не пропустити момент, коли потрібно знову виходити на старт, щоб і розігрітим залишитися і не встигнути охолонути , поки будеш чекати передачу естафети. А коли зі стрільби йдеш, так взагалі тільки сто метрів залишається, так що ти навіть подумати нічого не встигаєш.
 
- Артему сервіс-бригада допрацьовував лижі для другого етапу, за словами тренера чоловічої команди Юрая Санітри. З вашим інвентарем якісь маніпуляції теж проводилися?
 
- Мені лижі готував Сергій Михайленко, а допомагав йому Кравченко. Я навіть не знаю, що саме вони робили під час перерви. Я просто їм дала інформацію, що сильно потепліло, і на одній ділянці навіть виступила вода. Вони не могли цього знати, тому що це сталося вже по ходу гонки. Якісь корективи вони, мабуть, внесли, тому що на другому колі, лижі не "сіли" і також як і на першому дуже класно відпрацювали. Так що велике їм спасибі.
 
- Для того, щоб знайти останню гонку з чотирма нулями в вашому виконанні, мені довелося перегорнути профайл до 12 лютого 2017 року, коли ви посіли восьме місце в переслідуванні на чемпіонаті світу в Хохфільцені. А ви самі пам'ятали, коли вам це вдавалося?
 
- У мене було чотири нулі в Хохфільцені? Я про це, чесно зізнатися, вже і забула. Єдине, що я пам'ятала, так це, що я тут, в Поклюці в 2016 році відстрілялася без промахів в індивідуальній гонці та стала чемпіонкою Європи серед юніорів.
 
- Настя просто пообіцяла собі, що якщо в естафеті на нуль відстріляється, то "рафаелку" з'їсть. - розкриває секрети настрою на гонку батько і тренер спортсменки Олег Меркушин.
 
- І як з'їли? - цікавимося вже у самої Анастасії Меркушіно.
 
- Себе не можна обманювати, а то наступного разу не спрацює. (Сміється)
 
- Що подумали, коли дізналися, що за швидкістю стрільби були найкращою не тільки серед жінок, але і в загальному в усій гонці?
 
- Я швидше за чоловіків стріляла? Якщо чесно, я не порівнювала свій результат з їх показниками. Артем потягнувся за додатковим патроном, якщо б не це, навіть не знаю, хто б з нас по скорострільності кращим був.
 
- Які емоції переважали, коли ви побачили детальний протокол гонки, радість, що по скорострільності перша або засмучення, що з лижного ходу виявилися у другому десятку?
 
- Чесно кажучи, я навіть не до кінця розумію, як вони час засікають. Розумію, що повинен бути якийсь таймінг, але який? По естафеті не можна робити далекосяжні висновки, що хтось однозначно швидше, а хтось повільніше. Всі грають, це тактична гонка. Та ж Брюн-Лі, будучи лідером, могла спеціально спокійніше до стійки підходити, щоб краще відстрілятися. А хтось ззаду намагався її наздогнати. Знову ж таки є різні ділянки, хтось в когось уткнувся, хтось когось обходив. В один момент, наприклад, попереду мене виявилася Санфіліппо. В іншій - я когось пригальмувала. На півтора кілометрах, де ще й метрів п'ятсот випадає з-за того, що окремо засікається підхід до стрільби, зробити однозначний висновок щодо форми спортсмена, не представляється можливим. Естафети та взагалі контактні гонки - це не показник можливостей на дистанції.

МИ З АРТЕМОМ ЖИТИ ОДИН БЕЗ ОДНОГО НЕ МОЖЕМО
 
- Де ви перебували в той момент, коли закінчував стрілянину на останньому рубежі Артем Тищенко?
 
- Я перебувала в фінішному містечку, в мікст-зоні. Стояла і спостерігала. Коли Артем промахнувся останнім пострілом, серце трошки тьохнуло. Але, на щастя, він дуже швидко впорався з запасним патроном.
 
- Артем під час прес-конференції сказав, що він не переживав на рахунок того, що його може наздогнати йшовши четвертим француз Антонен Гигон. А ви були також в цьому впевнені?
 
- В принципі так, але кулаки тримала до останнього. Це біатлон, може трапитися що завгодно. Не дай господь, хтось впаде або ще якийсь форс-мажор станеться. Я ще через спуск трохи переживала, він там такий некомфортний. В глибині душі мені хотілося, звичайно, щоб Артем потримався за Едер. Спробував тактично з ним пограти. Це були егоїстичні емоції з мого боку. І я по собі знаю, що легше наздоганяти, ніж тікати. Артему, потрібно віддати йому належне, дійсно спочатку кинувся за австрійцем, але коли пройшло півкола і він побачив, що не виходить його наздогнати, то опустив.
 
- Про що говорили з товаришем по команді відразу після фінішу?
 
- Раділи, вітали один одного, жартували на тему, як ми жити одне без одного не можемо. Обговорювали по гарячих слідах найважливіші моменти гонки. Як біглося, як лижі працювали, як стрілянина пройшла.
 
- Артем про свій промах щось говорив?
 
- Казав, звичайно. Він думав, що потрапив. Але, натискаючи на спусковий гачок, трохи сіпнувся в останній момент (вже майже тікав з кордону), і тут такий обідненькій габаритик. Нічого катастрофічного не відбулося, Слава Богу. І все добре закінчилося.
 
- До речі, якби проводили опитування, чому біатлоністи мажуть останнім пострілом, як думаєте, яка причина була б на першому місці?
 
- Як мій тато зазвичай говорить: "Що за дитячі помилки!" Взагалі, останній промах - це завжди емоції. Ще не достріляв, але вже втік.
 
- А кому призначалися ваші емоції у вигляді показаного в камеру язика перед виходом на церемонію нагородження?
 
- А чому вони до мене з камерами лізуть? (Сміється). Насправді це від надлишку почуттів, ось в такій формі вони вилізли назовні.

НА РАХУНОК СЕСТРИ - ЦЕ НЕ ЖАРТ, А ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
 
- Організатори всіх заінтригували веселими пакетиками з зображенням бджілки, врученими разом з квітами і медалями на церемонії нагородження. Що там було всередині, якщо не секрет?
 
- Продукція місцевої фірми - маточне молочко в скляних порційних пляшечках. Його приймають для захисту імунітету, грубо кажучи, біодобавка. Я його дуже люблю.
 
- Тоді вам точно треба частіше на п'єдестал підніматися в Поклюці.
 
- Сто відсотків. (Сміється).
 
- Раніше ви вважали щасливими траси Обертіллаха, де спочатку успішно виступали на Alpen Cup, потім завоювали дві медалі на молодіжному чемпіонаті світу-2013, а далі вперше в кар'єрі потрапили в трійку призерів у Кубку IBU (2014 року). Але за останні три сезони пальма першості в цьому рейтингу, схоже, перейшла до Поклюці?
 
- А ми просто перед Поклюкою були в Обертілласі. У нас там останній збір проходив, ми зарядилися позитивною енергією і приїхали сюди. Насправді мені просто дуже добре бежітся на висоті. Плюс відмінна погода, в таких умовах одне задоволення і тренуватися, і змагатися.
 
- Молодша сестра оцінила ваш жарт на прес-конференції, що ви з нею все виграєте на чемпіонаті світу, який проходитиме в Поклюці-2021? Або, може, це був не жарт?
 
- Це було застереження. (Сміється). Або, як то кажуть, в кожному жарті є частка жарту. Саша тренується, старається. А я її буду чекати тут і готувати їй тепле містечко.
 
- Що розповідали про свої переживання по ходу гонки ваші головні вболівальники - мама і тато?
 
- Мама вдома молилася, а тато тут на стадіоні за серце хапався.
 
- Чому, ви ж начебто своєю точною стрільбою його нервові клітини поберегли?
 
- А ви спробуйте, постійте там. - не витримує Олег Меркушин.
 
- Просто поблизу все зовсім по іншому, не так, як у екрана телевізора. - додає Настя. -Чому вболівальники люблять їздити на етапи, хоча гонки набагато зручніше дивитися лежачи на дивані з пивком, не мерзнути і не мокнути. Просто коли ти знаходишся на стадіоні, це зовсім інші емоції, ти бачиш, що біатлоністи - це живі люди, розумієш, як їм важко.
 
- Батько напевно привітав вас з медаллю одним з перших, а якими були перші слова мами, коли вам, нарешті, вдалося з нею зв'язатися?
 
- У мами чомусь перше запитання було: "А ти індівідуалку біжиш?" А так, звичайно, і вона, і тато були задоволені і щасливі.

СЬОГОДНІ Я БУЛА ПОЖЕРАЧКОЮ СЕРДЕЦ
 
- Серед уболівальників і не тільки було чимало скептично налаштованих по відношенню до вашого рішення перейти на самопідготовку перед цим сезоном. Тиснула перед стартом необхідність довести правильність цього ходу, а також бажання виправдати довіру президента Федерації біатлону України Володимира Бринзака?
 
- Тут навіть не стільки довести хотілося, скільки показати результат. Я то відчуваю, що все це було не дарма! Хотілося, що б і інші побачили, що все здорово, я тут. Слава Богу, що перша гонка така вдала вийшла. Але насправді, це ще не результат, а лише хороші передумови. Звичайно, хочеться сказати спасибі федерації і прапору України, що поки вийшло хоча б це. Сподіваюся, далі буде ще краще.
 
- Чого зараз найбільше хочеться Анастасії Меркушеній?
 
- Півгодини тому хотілося їсти. Тепер - щоб хто-небудь за мене помив посуд і виправ речі. (Посміхається).
 
- Ви сказали, що півгодини тому хотіли їсти. Поїли?
 
- Звичайно, поїла, я собі в такому задоволенні не відмовляю. (Посміхається)
 
- І що ж було на вечерю у бронзової медалістки Кубка світу, якщо не секрет?
 
- Перловка з курячими сердечками. Я сьогодні була пожирательницею сердець. (Сміється). Цього разу готувала на звичайній плитці, а взагалі ми тут грубку топимо, щоб будинок обігріти. Батареї від дров працюють, заодно і готуємо. На сніданок, наприклад, була пшоняна каша з гарбузом з печі. Смакота!
 
Ви запитували, чого зараз найбільше хочеться Анастасії Меркушіно? Насправді хочеться все і відразу. Але я розумію, що поки все і відразу не заслужила. Так, що головне бажання на даний момент просто пройти весь сезон рівно. Відпрацювати добре до чемпіонату світу і там показати свій максимум, який би він не був. І вже з цієї платформи стартувати в нову літню підготовку з прицілом на Олімпіаду-2022. В цьому році я не робила різких рухів. Хочеться подивитися, до чого це призведе, і наступну передсезонку відпрацювати вже більш жорстко, що бути готовою до серйозного спорту.

Джерело: Спорт-Експрес в Україні