Тетяна Гамера-Шмирко: "Бачила, що бабуся у 82 роки бігла марафон і добігала"

Легкоатлетка з Тернопільщини, бігунка на довгі дистанції Тетяна Гамера (Шмирко) розповіла про те, як почала бігати марафон, про свою дієту, про марафон в Осаці та багато іншого.

— Як ви відчуваєте любов вболівальників в Україні?

— Зараз багато фотографуються при зустрічах. Коли була зустріч з марафонцями-початківцями, багато фотографувалися, тиснули руку, вітали. Мені це дуже приємно.

— Вас часто запитують, як ви прийшли до того, щоб бігати марафон? Здається, що це не кожному до снаги...

— Багато питають про це. Якщо чесно, я сама не знаю, як це сталося. Якось мимоволі. Спочатку я займалася півтора, вісімсот, потім знайшла хорошого тренера. Я дуже хотіла бігати — і так сталося, що я почала бігати марафон.

— Це все-таки ініціатива тренера?

— Він так зробив, що я цього захотіла.

— Довго намагався?

— Через два роки тренування в нього я захотіла марафон. Мої подружки бігали марафон. Я тренувалася з ними, але бігала 5000-10000 метрів. Я подумала, чому б ні. Так вийшло, що я захотіла, і через півроку я вже побігла перший марафон в Кракові.

— І успішно. А якщо б Краків не став для вас тріумфальним, ви б ще бігали?

— На той час я не думала, що він в мене буде неуспішний. В мене хороший тренер, він завжди підбирає такий марафон, щоб був успішний для спортсмена, щоб не вбити бажання тренуватися далі.

— Чи випадково те, що ви свої найкращі результати почали показувати ближче до тридцяти років? Наскільки важливий вік, коли потрібно починати бігати марафони? Чи є якийсь віковий ценз?

— Я вважаю, що те, що я ближче до 30 років почала показувати кращі результати — це не випадковість, а закономірність. Взагалі я вважаю, що потрібно починати бігати марафони приблизно в 23 роки, але за умови, що ви будете до цього готові. Не можна захотіти бігти марафон — і вже за два тижні чи місяць побігти. Це надзвичайно складно, а також дуже погано для здоров'я. Складно добігти його. 

— Хто найстарший, хто біг марафон і добігав його?

— Бачила, що бабуся у 82 роки бігла і добігала. 

— З чого потрібно починати займатися бігом? Потрібно психологічно себе сформувати?

— Я вважаю, що спочатку потрібно з'ясувати, для чого ти хочеш займатися: для фігури, для задоволення, ще для чогось. Потрібно поставити цілі, зрозуміти, що ти хочеш від бігу, а потім досягати тих цілей.

— Ви вже досягли поставлених вами цілей?

— Найвищу планку я собі поставила на п'ятому місяці вагітності — поїхати на Олімпійські ігри. Я цього досягла. Зараз вже інші цілі, і я йду до них.

 — Чи є амбіції поїхати в Ріо і довести, що п'яте місце в Лондоні — несправедливість?

— Я дуже хочу на Олімпіаду в Ріо, але планувати я зараз нічого не можу, тому що в країні дуже нестабільна ситуація. По-перше, я не знаю, чи відберуся я. Я ж не знаю, який там буде відбір точно. Буває, що спортсменок з найкращими результатами не беруть. Поживемо — побачимо. Це залежить від держави.

— Держава не підтримує?

— Вишгородська районна державна адміністрація, з подачі Київської обласної державної адміністрації, багато чого говорила, обіцяла фінансувати підготовку. Але поки що лише обіцянки.

— Як ви готувалися до останнього марафону? Ви казали, що готувалися постійно в Криму. Як зараз проходила підготовка?

— До комерційних стартів підготовка відбувається за рахунок організаторів. А підготовку до Олімпійських ігор, чемпіонату світу повинна фінансувати держава.

— Ви їм не нагадували?

— У Вишгород я телефонувала протягом двох з половиною років, якщо не кожного дня, то раз-два на тиждень точно.

— Яка відповідь?

— Нам повинні були дати дві земельні ділянки для Вишгороду. Кажуть: "Все на етапі видачі. Все вже видали, вже завтра приїжджайте". Телефоную завтра — не відповідають. Телефоную післязавтра — кажуть: "Все, все, там трошечки затримочка". І так протягом року. Зараз я вже не телефоную, втомилася. Можливо, на це впливає ситуація в країні, але роки два тому цього не було, тому трошки образливо.

— А через Федерацію легкої атлетики України? Може, вони можуть прискорити процес? Чи у вас вже руки опустилися?

— Я чекаю, що все-таки вони все дороблять без моїх нагадувань і все буде добре. Від цього залежить те, як я підготуюся на Ріо-де-Жанейро, і чи поїду я взагалі.

— Наскільки марафон прибуткова справа? Чи можете ви озвучити суму, яку отримуєте за участь і перемогу у марафоні?

— Призові — це приватна інформація, нам її не можна озвучувати. В кожного спортсмена є індивідуальний контракт, і за цим контрактом нам виплачують гроші на підготовку і на життя.

— Марафоном можна заробити на життя? Це може бути прибутковою професією?

— Вистачає на те, щоб підготуватися до наступного марафону і комфортно жити.

— Правда, що для здоров'я не рекомендується проводити більше двох змагальних марафонів за сезон?

— Так, я вважаю, що можна брати участь у двох марафонах за сезон на високому рівні. Можна і третій, але не викладатися на повну. Але якщо хочеться, то можна.

— Ви максимально два марафони бігаєте на рік?

— Так, два на рік, не більше.

— Який ваш наступний марафон?

— Ще ведуться переговори. Планую, але планувати нічого не можна. Багато розпланували, але не виходило. Наступний марафон я хочу бігти в Лондоні.

— Ви казали, що минулого року у вас не дуже пішов Лондонський марафон. Були проблеми з м'язами? А зараз ви хочете для того, щоб себе перебороти, чи щоб у Штати поїхати?

— Немає різниці, де марафон. Ми з тренером проаналізували, що минулого року в мене було недостатньо підготовчої бази через травму. Тому так вийшло. В мене на 28-му кілометрі дуже сильно спазмувало стегно, праву ногу. В мене ще було багато сил, але бігти швидко я вже не змогла, я вже просто бігла як крос.

— Це не залежить від клімату, висоти, погоди?

— Впливає і погода, і висота. На біг все впливає.

— Як вам комфортно бігти?

— Найкомфортніші умови були зараз в Осаці. Досить несподівано, я не чекала такої погоди. Я вважаю, що це була ідеальна погода — 10 градусів на старті і на фініші приблизно 14 градусів без вітру, сонячно.

— Зустрічний вітер дуже впливає?

— Дуже.

— Одразу на скільки зменшується швидкість?

— По-різному буває, в залежності від вітру. Буває на 5 м/с, буває й на більше. Якщо в спину, то не так відчувається, це допомагає.

— У вас були ситуації, коли через погодні умови ви не змогли показати свої найкращі якості?

— На Олімпіаду в Лондоні я була дуже готова по результату, але там була дуже складна траса, був ливень, була достатньо слизька бруківка. На місце це не впливає, я вважаю.

— У чому родзинка марафону в Осаці? Наскільки він привабливий?

— Я вважаю, що Японія — унікальна країна. Вона мені дуже подобається. Там найкращий старт для мене. В аеропорту мене зустрічає телебачення, преса. Там дуже хороша траса. Я спочатку думала, що в Лондоні хороша траса, але в Осаці мені більше подобається. По периметру там стоять люди, вболівальники, які мене підтримують, мені це допомагає бігти. Там організація на найвищому рівні.

— У вас було чотири старти в Японії. Ви вже можете трохи розмовляти японською?

— Знаю, як японською "доброго дня", "дякую".

— Увага до вас була з першого марафону, одразу ж? Чи ви зараз відчуваєте, що приїжджаєте зіркою, фавориткою?

— Мені здається, що дуже велика увага була після першого марафону і після Олімпіади. 

— Що дивує в Японії? Багато хто каже, приїжджаєш з України, наприклад, і здається, що життя там інакше...

— Там взагалі все по-іншому. Дуже красиве, акуратне, чисте місто. Ми спостерігали з тренером: гілки позрізали — одразу все позабирали, дороги помили і поїхали. 

— Як у вас відбувається адаптація? Як довго ви звикаєте до клімату?

— По температурі ми практично в таких самих умовах тренуємося, переважно там 3-4 градуси. Позаминулого року там навіть сніг ішов на 30-му кілометрі. А зараз так вийшло, що достатньо тепло було. Температура майже така сама, як у нас. Щодо поясу, достатньо важко, але намагаюся звикнути. Буває, що перед стартами я взагалі не можу спати. Цього року я могла заснути тільки на годину-півтори, а минулого року я взагалі не спала.

— А сили звідки беруться?

— Як кажуть спортсмени, якщо виспатись, це не сильно впливає на результат. 

— Яке у вас меню? Чи вам у Японії готують те, що ви замовляєте? Пробуєте щось екзотичне, чи можна це?

— Перед марафоном — ні. Перед марафоном у нас є своя дієта. Ми вже маємо свій улюблений ресторанчик. Коли ми туди приїжджаємо, нас вже там упізнають. Я замовляю свою улюблені страви, яких навіть немає в меню.

— Яка повинна бути дієта, коли ви тільки починаєте готуватися? Як вона змінюється ближче до стартів?

— Дієта в мене постійно. Я не дотримуюся дієти тільки 3-4 дні після марафону, тоді можна практично все. Не можна їсти смаженого, спецій, того, що впливає на шлунок. За місяць до старту нам тренер забороняє шоколад, каву.

— Потрібно їсти перед тим, як ви виходите на старт? 

— В нас є своя дієта, за тиждень ми починаємо вуглеводну дієту. З понеділка три дні ми виключаємо практично все, їмо тільки білок і п'ємо воду. Починаючи з четверга, якщо старт у неділю, ми плавно виходимо з дієти і починаємо їсти одні вуглеводи. Ввечері перед стартом і зранку також їмо вуглеводи.

— Перед стартом ви п'єте якісь енегретичні напої чи воду? Що вам допомагає протриматися?

— Я люблю воду з фруктозою або медом. Роблю собі такий коктейль.

— Як часто п'єте?

— Як всі, є пункт харчування: кожні п'ять кілометрів на марафоні. Я намагаюся дотримуватися цього, але інколи не знаходжу пляшечки. Колись в Японії на першому марафоні я не могла знайти перші дві пляшечки.

— Як протрималися?

— Потім знайшла, потім взагалі зупинилася на третьому пункті. Зараз вже виправили цю ситуацію, пляшечки дві стоїть на столі, і я їх здалеку бачу.

— Після того, як ви виграли три марафони в Осаці, японці не пропонували вам стати громадянкою Японії?

— (Сміється). Ні, це достатньо складна процедура. Я б цього не хотіла, я люблю свою країну.

— Пропонували колись змінити громадянство і виступати за іншу країну?

— Ні.

— Ви б погодилися змінити громадянство, якби запропонували?

— Я люблю свою країну. Змінити громадянство для мене я вважаю неможливим. 

— Хто зараз законодавець у жіночому марафоні? Чорношкірі хлопці у чоловічому марафоні зазвичай випереджають своїх колег. Як у жіночому марафоні?

— У жіночому марафоні те саме — темношкірі жінки випереджають.

— Чи можна дотягнутися до їх рівня?

— Їм природа дала такі дані, вони живуть на такій висоті, це бігуча нація. Спробувати дотягнути можна, оскільки рекорд світу — білої людини.

— Ви плануєте в цьому році покращувати рекорд України?

— Планувати дуже важко. Я хочу, а якщо людина хоче, то це, думаю, вийде. 

— Тренер ставить якісь цілі?

— Звичайно, він ставить трішки вищу планку, щоб дотягнутися. Тоді отримується результат той, який він хоче.

— У вас є розкладка по темпу, як бігти дистанцію?

— Звичайно, щоб не шокувати спортсмена, тренер увечері перед стартом говорить спортсмену, з якою швидкістю потрібно пробігти марафон. 

— Як зазвичай виходить?

— Різні старти — різний темп. Цього разу він сказав, щоб я бігла по 16,50 кожні п'ять кілометрів.

— Ви свою швидкість відчуваєте?

— По-різному буває. Зараз — так. Я достатньо рівно пробігла цього разу. 

— Як справлятися з собою психологічно? Все-таки дуже довга дистанція. Що потрібно робити?

— Найкращий стан для спортсмена — нічого не думати, а "спати". Старувала — і "заснула". Проспала кілометрів 30-32, потім "прокинулася" — і починаю бігти. Дивлюся, яка ситуація — чи попереду суперники, чи позаду. Якщо сили є, починаю набігати.

— Як себе поводити у стані, коли ні про що не думаєте? Що потрібно з собою зробити?

— Це тренується. Ми багато тренувань проводимо. Коли десятку темпу біжу, тренер говорить: "Все, на такій швидкості "заснула"". Він постійно повторює, щоб я практично ні про що не думала. Мені різне в голову лізе, коли я повільно бігаю. А коли швидко біжу, на рівні максимальної можливості, то думки не приходять до голови, немає часу думати.

— Вам допомагає, коли суперник позаду чи коли попереду? Як вам краще — наздогнати чи коли ви лідер?

— Набагато легше наздоганяти. Наприклад, зараз я лідирувала, це достатньо важко. Я змагаюся сама з собою, в мене немає такої мотивації, я біжу і бачу, що виграю, лідирую. Коли я біжу на результат, я б не сказала, що мені комфортно, але я біжу. Щоб викластися на повну, достатньо важко, коли сам біжиш і лідируєш.

— Тут і повинні бути вболівальники чи тренер на трасі...

— Всі тренери стоять не на трасі, а на фініші. Якби на трасі був тренер, я була б дуже рада.

— Ви відчуваєте підтримку вболівальників?

— Так, звичайно. Це дуже допомагає. 

— Японці вивішують наші прапори? Вони розуміють, яку країну ви представляєте, що це за країна?

— Всі прапори спортсменів вивішуються, тому вони знають. Цього разу я взагалі вперше взяла з собою прапор. 

— Чи є в марафоні поняття "світовий рейтинг"? Якщо є, то на якому ви місці?

— Є світовий топ-лист і європейський також. У світовому я на восьмому місці, у європейському — на першому.

— У вас є якісь амбіції щодо ваших рейтингових очок, плани?

— Я не планую, але в мене є дуже велике бажання. Чим вищий в мене буде результат, тим вищий буде рейтинг. Я хочу, щоб у мене був високий результат.

— Де хочеться пробігти, де ви ще не бігли?

— Чикаго. Я б хотіла пробігти всі Мейджорс-марафони. 

— Чи є у вас топ-10 найкращих марафонів, де ви б пробігли?

— Олімпійські ігри, Лондонський марафон, Чикаго, Бостон, Нью-Йорк, Токіо, Осака, Берлін... По-моєму, все. Харків, Біла Церква (сміється).

За матеріалами sport.ua