Іван Стребков: "Тренери зробили з мене людину і спортсмена. Вони — як другі батьки!"

Вп'яте на чемпіонаті Європи з легкоатлетичного кросу побував студент Тернопільського національного економічного університету Іван Стребков. До омріяної медалі юнаку не вистачило лише двох секунд, але в командній першості він виборов срібну нагороду.

Наш талановитий земляк вже побував у десятку різних країн і з кожним роком прагне лише покращувати свої результати і побити якомога більше рекордів. Про свої враження від поїздки у Белград та спортивні плани Іван Стребков розповів кореспонденту "RIA  плюс".

— Іване, путівку на чемпіонат Європи ти виборов на Всеукраїнських змаганнях. Розкажи, як готувався до цих відповідальних стартів?

— Після чемпіонату України в Білій Церкві кілька днів відпочив, а згодом безпосередньо розпочав підготовку. Кілька днів побігав у Тернополі, а тоді вирушив на збір до Яблуниці, що у Карпатах. Там ми провели хороші збори, дуже плідно та важко працювали, мали по два тренування на день. Гори не вплинули на мої результати, а навпаки — вони лише покращилися. По приїзду з Карпат вдома провів ще кілька важливих тренувань, а тоді вирушив на заключний збір до Києва. За кілька днів до вильоту на чемпіонат ми розмістилися у Конча-Заспі і там тренувалися.

— Можеш розказати про свій розпорядок дня?

— Коли я готуюся до кросу, то тренувальний час збільшується в кілька разів. Це довга та копітка робота у порівнянні із заняттями на доріжках стадіону. Вранці я прокидався, снідав і завжди бігав довгий крос — 18 або 22 км. Після такої відстані у тебе залишається обмаль сил, тому гуляти десь бажання немає. Ти обідаєш, спиш, а увечері знову йдеш на тренування. Це вже менша дистанція кросу, приблизно 12 км, або ми ще робили швидкісні тренування, приміром 3 по 3 км, біжучи відрізками.

— Які відчуття були перед вильотом у Сербію? Сподівався показати такий результат?

— Відчуття були лише позитивні і налаштовувався на хороший результат. Дійсно, відчував себе на якомусь піднесенні, адже підготовка складалася як ніколи добре. Проте я не загадував на перед.

— Чи готувався ти до конкретних суперників на Європі?

— Я очікував серйозної конкуренції від минулорічного переможця чемпіонату. Проте за 1,5 км до фінішу я його наздогнав і побачив, що він вже не має сил щоб боротися за призові місця. Для мене це була несподіванка.

— На якій дистанції ти почуваєшся найбільш комфортно?

— Це 3 км. Проте на чемпіонаті Європи я біг 8 км і безпосередньо готувався під цю дистанцію. Для цього набігав великий об'єм щодня. Інколи за день міг пробігти 30 км.

— Перед стартом хвилювався?

— Не так перед стартом, як за день до нього. Вночі трішки нервував, адже переживав за результат. Проте особливо цей мандраж не вплинув на мене під час забігу.

— Як складався для тебе забіг?

— Найперше що мені запам'яталося, це те, що одразу ж забіг розпочався у дуже високому темпі. Я тримався у середині. Другу частину дистанції я біг вже у лідируючій групі, яка складалася приблизно із 20-25 спортсменів. За 3 км до кінця суперники збільшили оберти, а за 1,5 кілометра розпочався надзвичайно активний темп забігу. Більшість цієї групи мені вдалося випередити. На виході із одного з віражів я біг третім, віддаючи усі сили. Проте оглянувшись я побачив, що за мною мчить сербський спортсмен. Відверто кажучи, я біг на максимумі своїх можливостей, але не зумів витримати перевагу над ним і він мене обійшов.

— Сильно розчарувався втратою медалі?

— Звісно, що певне розчарування було присутнє, адже хотів потрапити у призери.

— Своїм результатом ти задоволений?

— Задоволений, бо мені вдалося вдало провести свою підготовку. Хотілося щоб була медаль, але це ще більше мене буде мотивувати щоб згодом показувати вищі результати. Для мене це був останній чемпіонат у молодіжному віці, адже тепер я переходжу у дорослі змагання.

— Де саме проходили змагання?

— Це був один із парків Бєлграда, розташований поблизу річки Дунай.

— Як серби організували чемпіонат?

— Сербія доволі бідна країна у порівнянні з тими, де я був на чемпіонатах. Чимось вона навіть схожа на Україну, але дороги щоправда там набагато кращі і європейські. Загалом за архітектурою, будинками Сербія схожа на нашу країну. Проте організація була на високому рівні, що притаманне таким чемпіонатам Європи, де є свої вимоги до організації.

— Довелося спілкуватися з іншими спорстменами?

— У мене вже є кілька друзів з інших країн з якими ми змагалися раніше. З нідерландським легкоатлетом я перетинався майже на усіх стартах, є товариш з Норвегії. Всі вони тренуються поза межами своїх країн. Норвежець, наприклад, тренується в Африці. У всіх них є можливості виїздити в інші країни, в гори. Вони мають вільний доступ до чималої кількості міжнародних змагань. У нас в Україні особливих можливостей виїздити на закордонні збори немає. Мене, приміром, навіть не викликали на осінній збір до чемпіонату України бо не було грошей. Довелося мені тренуватися і готуватися власним коштом.

— Хто допомагає тобі у підготовці?

— Чималу лепту вносить Тернопільський національний економічний університет, де я навчаюся. Особливо вуз допомагає спортсменам, які мають перспективу і добиваються результатів. Керівництво це оцінює і не може залишитися осторонь. Мені університет всіляко сприяє у навчанні. По можливості допомагають і фінансово. На базі університету я маю вільний доступ до всіх спортивних залів, де тренуюся. Фактично я тут живу і свої результати показую при вузі.

— За свою кар'єру у скількох країнах світу тобі вдалося побувати?

— Був в 11-ти країнах. Найбільше сподобалося у Ірландії, де пройшов мій перший чемпіонат Європи по кросу. Організація, побут — все було на найвищому рівні. Ми проживали у чудовому готелі "Хілтон", харчування було неперевершеним. Чемпіонати Європи з кросу традиційно проходять у передноворічний період, а тому довелося відчути цю атмосферу в Ірландії, а особливо у Дубліні. Сподобалося також у Португалії, Швеції та Фінляндії.

— А у Сербії що вдалося побачити?

— Нам робили екскурсію на місцевий замок, який звели за часів Османської імперії. З нього відкривається гарний вид на все місто і річку Дунай. Побувати на таких екскурсіях вдається рідко. Схожі були у Дубліні та у Лісабоні.

— Яким видався для тебе цей спортивний рік?

— Він був надзвичайно насиченим. Почалося все із зимових стартів. Мені вдалося поставити рекорд України серед молоді. В усіх стартах де брав участь, за вийнятком дорослого чемпіонату України, мені вдавалося займати призові місця. Вважаю, що рік можна цілком сміливо назвати успішним. Я перейшов на вищий рівень у своїх досягненнях і думаю це буде хорошим плацдармом для майбутніх результатів серед дорослих.

— Яку мету ти переслідуєш у спорті?

— Перш за все я хочу бути здоровим і мати можливість щороку бити свої рекорди. Адже є спортсмени, які спочатку показують результат, а згодом його не можуть повторити не говорячи вже щоб покращити. Я цього теж боюся тому стараюся робити все поступово, щоб прогресувати. За ці роки що я тренуюся я щороку ставав сильнішим і мої результати лише зростали. Якщо говорити про конкретну мету, то для початку хотів би побити всі рекорди області. Цього року я вже один рекорд здолав. Він тримався з 1985-го року. Звісно, що мрію стати фіналістом Олімпійських ігор.

— Чому, на твою думку, саме легку атлетику називають "королевою спорту"?

— Легка атлетика — це спорт доступний кожному. Кожна людина може побігти чи стрибнути. Але разом із цим ці якості дуже важко розвивати. Так, бігти може кожен, але показати певний результат може один з сотні, а то і з тисячі.

— Яку роль у твоєму житті відіграють тренери?

— Михайло Борейко (доцент кафедри фізкультури і спорту ТНЕУ) і Тетяна Борейко (тренер-викладач ШВСМ) зробили з мене людину і спортсмена. Якби не вони, то я б навряд чи добився таких серйозних результатів. З Михайлом Михайловичем ми не лише тренер та учень – ми друзі. Він завжди розуміє, чого хочу я. З ним ми завжди можемо дійти якогось компромісного рішення. В інших спортсменів не рідко є певні плани, які вони мають виконувати від "а до я". Ми з тренером перш за все відштовхуємося від мого стану та відчуттів. Якщо я почуваюся не дуже добре, то він завжди каже зробити щось менше, зменшити навантаження. Тобто він прекрасно мене відчуває і знає мої можливості. Такі ж стосунки із Тетяною Миколаївною, яка завжди мене підтримує та переживає за мене. Вони — як другі батьки!

ДОВІДКА

Іван Стребков. Народився 28 вересня 1991 року в Бучачі. Заняття легкою атлетикою розпочав у 2006 році. Студент Тернопільського національного економічного університету. Займається у школі вищої спортивної майстерності. Представляє фізкультурно-спортивне товариство "Динамо". Багаторазовий чемпіон України з легкої атлетики і кросу. Майстер спорту України.

Джерело: 20 хвилин