Про нас
увійти | реєстрація

Ігор Мельник: "Я не можу сказати, чи буде Нива існувати"

категорія: Футбол | дата: 23 12 2013 | переглядів: 1257
Ігор Мельник:

Нападник Ниви поділився своїми враженнями від виступів тернополян у першій частині Favbet-Ліги 1 сезону 2013/2014.

14 м’ячів забив за Ниву у 2013 році нападник Ігор Мельник, причому, робить йому честь те, що відзначався голами він у кожному із турнірів, у яких брала участь його команда — у Групі 1 другої ліги, в котрій Нива посіла друге місце; у матчі плей-оф з ФК Одеса за вихід до першої ліги; власне, у Favbet-Лізі 1; у Кубку України, де тернополяни вперше за останні 15 років дісталися чвертьфіналу. І це попри травму, яка вибила його зі складу більш як на місяць!

 — Ігорю, передовсім, як ви зараз почуваєтеся? Адже після травми, отриманої вами у жовтневому матчі чемпіонату з УкрАгроКомом, ви пропустили п’ять турів і лише в останньому матчі року вийшли на заміну наприкінці переможного матчу з Сумами…

 — Слава Богу, що лікарі до мене поставилися професіонально і зробили все, щоб я швидше одужав. Якщо чесно, я був готовий вийти ще за тиждень до того в Чернівцях, однак у Ниві вирішили вочевидь, що не варто ризикувати рецидивом травми й випустили мене уже в останньому турі.

— Ваша команда підвищилася у класі, дісталася до 1/4 фіналу кубка. Якщо оцінювати 2013 рік з точки зору результату, усе вийшло?

 — Напевно, так. У нас була дуже хороша команда, як для другої ліги, тому гралося добре. Щоправда, шансів на перше місце у нас фактично не було – надто переконливо виступав наш головний конкурент, Десна. Однак ми зробили все, щоб у боротьбі зі Славутичем завоювати друге місце. Це нам удалося. У плей-оф ми переграли ФК Одеса з рахунком 5:1… Ой, навіть 6:1:) У нашому колективі ми всі одне одного добре розуміємо.

— Ви — не новачок першої ліги. Як оціните нинішній сезон?

— З турнірної точки зору вона стала рівнішою. Однак я можу сказати, що на результат значно впливає якість газону, а в цьому плані стало гірше, на мою думку. Інколи, виходячи на поле, з перших кроків розумієш, що боротися доведеться не лише із суперником, але й із ним.

— Дуже дивний дисбаланс у вашої команди: за результатами домашніх матчів Нива на 14 місці, а виїзних — на другому.

— Звичайно, не стану все пояснювати тільки цією причиною, але схильний також говорити тут про поле. Розумієте, наша команда орендує стадіон. Ми граємо на тому газоні, на якому нам випадає грати. І нерідко буває так, що вболівальники приходять на красивий стадіон, з красивими трибунами — там комфортно, а ми виходимо на газон, на якому важко комбінувати. А Нива від цього страждає більше всього, бо має низку футболістів, які демонструють технічний, комбінаційний футбол, що важко зробити на важкому полі. Тому й виходить, що нам інколи легше грати на виїзді — хай навіть із сильним суперником, але на прекрасному газоні. Як на стадіонах Олімпіка або Олександрії — от саме там і відчуваєш, що граєш у футбол, а не у якусь боротьбу.

— Цього сезону, до речі, Нива є єдиною командою, котра зуміла обіграти Олімпік на його полі. Навіть більше після поразки від тернополян вони зовсім не програвали… Могли тоді уявити, що це буде лідер ліги?

Чесно сказати, ні. Ми тоді виграли 1:0, однак могли б і з рахунком 4:2 перемогти. Але, якщо команда настільки змінилася, це означає, що вона добре попрацювала. У Олімпіка є хороші умови для гри та тренувань. Президент забезпечує, напевно, такі умови, коли футболістам не треба турбуватися про добробут їхніх родин, або чим за орендовану квартиру заплатити. Усе це спільно й дає результат.

— Завершаючи тему початку сезону, нагадаю два ваших домашніх матчі — з Миколаєвом та Нафтовиком-Укрнафтою. Що завадило обіграти цих суперників, адже з "корабелами" ви володіли територіальною перевагою, а з охтирцями навіть вели в два м’ячі…

— Можу сказати точно, що і в цих, і в інших домашніх матчах ми налаштовувалися тільки на перемогу: у Тернополі ходить чимало вболівальників, серед них були й наші рідні, тож за таких умов грати не з повною самовіддачею неможливо. Чому так вийшло? З Миколаєвом ми володіли ініціативою, але забивав суперник — завдяки нашим помилкам, контратакам. Мінімум, на нічию в тому матчі ми заслуговували. А з Охтиркою… Вести в два м’ячі в більшості і ще й маючи моменти… Можна, звісно, казати про невдачу, однак не стану. Це був для нас гідний урок, і Нафтовик-Укрнафта, значить, недарма знаходиться серед лідерів.

— Зате в Олександрії ваша команда досягла нічийного результату із сильною місцевою командою. За рахунок чого вдалося їх "зв’язати"?

— Якщо чесно, на той час вони не були дуже грізним суперником…

— Не погоджуся, адже склад досвідчений, хай навіть команда тоді не радувала результатом.

— А якщо з іншого боку поглянути — то у них у складі вийшло навіть менше гравців, ніж у нас, з досвідом виступу на найвищому рівні. Можу сказати, що у тому матчі ми налаштовувалися не на нічию, а на перемогу. І ми завжди так граємо. І якби вдома нам удавалося частіше зачепитися за результат, то нині наша команда була б значно вище — можливо, й на рівні з Олександрією.

— Зате інший суперник із Олександрійського району — УАК  додав вам упевненості. Ви обіграли "аграріїв" і в чемпіонаті, і в кубку…

— Просто, можливо, вони потрапили нам "під гарячу руку". Ми на той час вдома ще не вигравали, бувало соромно вийти на вулицю, бо всі запитували, коли ж нарешті буде перемога. Тому немає нічого дивного, ми старалися.

— У матчі з УАКом вам вдалося забити красивий гол п’яткою, майже, як Дель П’єро у фіналі Ліги чемпіонів 1997 року…

— Ви знаєте, ми часто награємо такий варіант, як мені діяти на ближній штанзі. У тій ситуації мені не лишалося нічого іншого, ніж «продовжити» м’яч, от я й зіграв саме таким чином. Радий, що вийшов такий гол: у грі я навіть не зрозумів, як там сталося, а коли подивився відеозапис — залишився дуже задоволений побаченим. Хоча, маю сказати, що там був невеличкий рикошет від захисника.

— Чесно кажучи, після матчу проти УАКу ми всі були шоковані, дізнавшись, що ви грали й забивали з травмою…

— Так. Травму, як виявилося, я отримав навіть раніше — в Олександрії, у зіткненні із їхнім захисником Сухоцьким. Він, напевно, не хотів нічого поганого мені зробити, мав місце ігровий момент. Я хотів вибити м’яч, він вставив ногу, і я в неї влучив. Боліло, але з часом наче припухле місце стухло. А у нас на той час, вийшло так, звільнився лікар. Тож, коли можна було вже надягнути бутси, я відразу ж узявся за тренування. Бити підйомом було трішки боляче, хоча зазвичай дискомфорту не було. Але якраз на черзі була домашня гра, дуже хотілося порадувати вболівальників першою перемогою в чемпіонаті, тож я вийшов на поле.

— І навіть гол записали на свій рахунок!

— Так, а через два дні після матчу потрапив на операційний стіл.

— І який був діагноз?

— Рентген показав, що там відкритий перелом зі зміщенням і потрібна операція. До місяця часу я відновлювався, хоча лікарі казали, що повинен був витрати шість тижнів. Наразі почуваюся добре.

— До коли у команди відпустка? Коли стаєте до роботи?

— Чесно кажучи, не знаю. Від керівництва звісток не поступало. Перед нами лишилася певна заборгованість. Взагалі, прикро, адже на даний момент я не можу сказати, чи буде Нива існувати. Ніхто не дає себе чути, ніхто нічого не говорить. Буду сам їхати в Тернопіль, щоб усе вияснити…

— Повертаючись до першолігового сезону. Які суперники вам сподобалися найбільше?

— У плані організації гри більшість команд були рівними. А от у плані наявності інфраструктури — усе закономірно. Можу сказати про лідерів, бо був там і все бачив, що у них є і хороші ігрові, і тренувальні поля. А це дуже важливий фактор для професіонального футболіста. З точки зору результату — траплялося різне. Багато сенсацій, вигравав не завжди сильніший.

— Чого не вистачає нинішній першій лізі?

— Ви знаєте, раніше з точки зору фінансів було ліпше. Якщо казали – «в середу», то це означало саме в середу, а не в п’ятницю, наступного тижня, або взагалі через кілька місяців. З футболістів запитують уже після матчу, якщо щось не так, а от ми ж нашим дітям не скажемо: "Чекайте завтра".

— Ваша команда довгий час йшла ближче до аутсайдерів, а на проміжному фініші стала сьомою. Це справедливо?

— Якщо брати потенціал нашої команди й підбір футболістів, ми заслуговували на більше.

— Кілька слів про вас. Пам’ятаю вас по молодіжних та резервних командах Карпат, а як для вас починався футбол?

— Починався він не із Карпат. Я родом із Кам’янко-Бузького району. А починав грати у школі Рух села Винники — це, ви, напевно, знаєте, батьківщина Мирона Богдановича Маркевича. Мені пощастило потрапити в Рух в 12 років, як сьогодні, пам’ятаю, як Мирон Богданович приїздив подивитися на тренування нашої команди. У нього недалеко жив батько, він приїздив у гості. Коли ще був без роботи — завжди приділяв увагу тому, щоб на свої очі побачити, як займаються у його Руху юні футболісти. Тож, я є вихованцем  саме Винників. Першим тренером у мене був Юрій Євгенович Гданський. Я встиг пограти за кілька наших обласних команд, а вже тоді привернув увагу головної команди нашого краю.

— І як вас помітили Карпати?

— Це сталося дуже спонтанно, я грав на область за команду Карпати (Кам’янка-Бузька), а наш суперник по чемпіонату Львівщини виставив на матч низку гравців із Карпат-2. Ми виграли у них з крупним рахунком, а я відзначився трьома голами. І так вийшло, що мене відразу ж запросили до Львова. Я не відмовився: Карпати-2 – це уже був не чемпіонат області, а друга ліга.

— Цей клуб рідко запрошує гравців у такому віці — вам тоді було біля 20 років — у Карпати-2. Не прикро було, що доводилося весь час грати у другій лізі, у той час, як багато ваших однолітків грало уже у вищій лізі, за основу Карпат?

— Та нічого, я ж через Карпати-2 й потрапив фактично у першу лігу. Вийшло так, що за Карпати-2 я грав лише 2006 року. У другому колі одного чемпіонату забив 5 м’ячів, а у першому наступного — уже 10, ставши найкращим бомбардиром. Ви запитали, чи не прикро? Ну, не знаю — прикро, не прикро, але навіть після такої кількості голів мене не запросили на збори першої команди, яка на той час у першій лізі виступала. Тому коли мені надійшло запрошення перейти в Кримтеплицю, я погодився.

— Це були золоті час Кримтеплиці, і навіть казали, що ця команда з часом може дорости до вищої ліги. Саме такою ви її й застали?

— Щодо сили команди — так, рівень був хороший. Очолював команду Олександр Гайдаш. Вийшло так, що команда поїхала на перший виїзд з ЦСКА, а мене не включили в заявку. Було прикро, але я стиснув зуби й продовжував працювати. І тренер випустив мене у матчі з черкасцями, і я за останні хвилини встиг забити два м’ячі. Сподіваюся, довіру виправдав.

— Далі у вашому послужному списку була Олександрія. Кажуть, що вони добре запам’ятали вас, коли Кримтеплиця розгромила їх на їхньому полі, а стали автором одного з м’ячів…

— Там особлива була історія. Головним тренером олександрійців був Юрій Коваль: він сказав, що мною зацікавився, але попередив, що ще прослідкує за мною в іграх. І треба ж такого — його звільнили. Здалося — все, але ні. Зацікавився мною й наступний наставник цієї команди – Сергій Ковалець. Сергій Іванович мене запросив, однак і він недовго пропрацював. Буквально тиждень. А потім прийшов Володимир Шаран, і саме він уже взяв мене у команду. З приводу Олександрії можу сказати тільки найкраще. Я не був там гравцем основи, однак імена моїх конкурентів скажуть усе: Давид Таргамадзе та Павло Ксьонз. Я їх регулярно замінював, старався зачепитися за основний склад, але вони були на той момент сильнішими.

— І ви вирішили перейти у ФК Львів…

— Коли людина не грає в основі — вона себе не дуже добре почуває. А тут з’явився такий варіант. Навіть не зважаючи на те, що у клубі почалися проблеми, я туди перейшов, бо хотів грати в основі. Ми навіть на прем’єр-лігу претендували, однак фінішували далі у п’ятірці. Далі мене покликали у Буковину, однак той період мені до цих пір не зрозумілий. Я постійно грав, але після перших зимових зборів мені сказали, що більше на мене не розраховують. Без додаткових пояснень. Я вирішив повернутися у ФК Львів, однак там уже були серйозні проблеми. Ми старалися зберегти його прописку у першій лізі, але, вочевидь, керівництву це було не потрібно. Хлопцям залишилися лише борги по зарплатах, і все це зійшло з рук…

— Далі було повернення у Кримтеплицю, яке знову обернулося прикрістю для клубу…

— У нас була дуже сильна команда, але чомусь їй дуже не везло. Чогось просто не вистачало. Може, десь нам бракувало досвіду, може, тренеру, котрий до того не працював у першій лізі, і ми десь його не дочули…

— Перехід до Ниви в ігровому плані для вас видався дуже успішним – ви забивали у всіх турнірах. Що побажаєте своїм одноклубникам, вболівальникам команди?

 — Щоб усе було у нас добре, щоб Нива далі розвивалася, щоб матеріально краще стало. Усім шанувальникам нашої команди, усім, причетним до Ниви, бажаю у Новому році всіляких гараздів. А Ниві побажаю вийти до півфіналу Кубка України! Дочекатися не можемо, коли вже нарешті буде той жереб:)

Джерело: Football.ua

Читайте найцікавіші новини спорту у Facebook
Нива Тернопіль
Коментарі
Гість не може залишати коментарі  Залогінитись   Зараєструватись