Олена Підгрушна: "Чотири нулі не стріляла років п’ять"
З чотирьох особистих гонок, які вже відбулись на чемпіонаті світу в Поклюці, найкращий поки що результат в українській команді показала Олена Підгрушна. Сьоме місце в гонці переслідування з абсолютною стрільбою дійсно стало успіхом. Після фінішу капітан жіночої збірної поділилась своїми враженнями від гонки з читачами сайту biathlon.com.ua.
- Лєна, вітаємо з чудовою гонкою! А робота на рубежі – просто вогонь! Пам’ятаєш, коли до цього вдавалось закривати чотири нулі?
- Дякую! (Посміхається) Не знаю, в мене таке враження, що років п’ять я точно не стріляла чотири нулі. Хоча ні – минулого чи позаминулого року на контрольному старті в Австрії, але ж це все-таки було тренування. А на змаганнях…
- Минулого року в фіналі суперспринта на чемпіонаті Європи?
- Ні, там було два запасних патрони.
- В такому випадку, майже не помилилась: чотири роки тому ти чисто відстріляла гонку переслідування саме тут, в Поклюці. А сьогодні акцент на стрільбу був свідомий, чи більше з огляду на фізичний стан?
- Скоріше, по фізичному стану - тобто, я їхала і орієнтувалась по тому, яким він є на сьогодні. Звісно, на кожній гонці ти намагаєшся зробити максимум і на трасі, і на стрільбі. І сьогодні було не виключення.
- Взагалі, як тобі дався третій старт за п’ять днів?
- (Сміється) Дається нормально, але, звичайно, завжди хочеться швидше бігти та краще і швидше стріляти… Самокритику ніхто не відміняв!
- Розкажи про останнє коло. Це виглядало як окремий шедевр мистецтва… )
- Та нічого особливого там не було, я просто додала трішки в швидкості. Просто терпиш, не звертаєш вже такої уваги на дихання, не думаєш про стрільбу. А що стосується того, що я обігнала Ройселанд і Херрманн – я думаю, вони вже не включались. Просто спокійно доїжджали – і все.
- Ти вже розповідала раніше, але питання з’являються знов і знов: чому всю дистанцію не вдається бігти так, як останнє коло? Або хоча б більш рівномірно розподіляти сили на усі кола дистанції?
- (Зітхає зі сміхом) Важке питання. Якщо в попередні роки це було пов’язано з проблемами зі здоров’ям і я дійсно свідомо починала з запасом, а на фініш видавала все, що залишилось, то сьогодні я не економила сили зі старту, так само було і на спринті. А потім по факту дивимось, що на спринті дуже багато програла. Сьогодні таких великих програшів не було, адже можна було потриматись в групі. Але, повторюсь, на фініші можна додавати, не звертаючи вже увагу ані на дихання, ані на пульс… А якщо я так викладусь до стрільби, то зроблю п’ять промахів – кому це потрібно? Тому біжу – наскільки готова на сьогоднішній день, вище голови не стрибну.
- Якщо б Юрай Санітра радився з тобою з приводу майбутніх стартів – варто бігти індивідуальну гонку, чи краще підготуватись до наступних стартів, що б ти відповіла?
- В мене немає відповіді. Є головний тренер, є мій особистий тренер, є певні зобов’язання перед командою, перед країною. Скажуть стартувати – стартуватиму, скажуть відпочивати – теж виконаю. Звісно, я можу висловити свою думку з цього приводу, але наді мною є старші люди, які точно розумніші і мають більший досвід. До того ж, вони вибудовують стратегію на чемпіонат, мають змогу бачити все зі сторони, і знають стан всіх спортсменів.
- А якщо стоятиме питання «або-або»: індивідуалка чи сінгл-мікст? До чого в тебе більше лежить душа? )
- (Сміється) Напевно, все ж до сінгл-міксту: там і дистанція коротша, і відпочинок більший… Але сміюсь я не через це. Коли ми розпочинали тренувальний збір в Поклюці, перші три-чотири тренування я проводила на півторакілометровому колі, і вже потім жартувала – я вже готова до сінгл-міксту. Те коло в мене було рідненьким: робила там і швидкісну роботу, і силову, і ті спуски з віражами пройшла безліч разів… Обкатала його. (Сміється) Але зважаючи на те, як довго я стріляю, то шансів на сінгл-мікст, напевно, в мене найменше.
- Ну, відверто кажучи, у нас майже вся жіноча команда має проблеми зі швидкострільністю…
- Ну тут ще й погодні умови далеко не ідеальні. Вітер постійно змінює напрямок. І, скажімо, сьогодні таке сталось з Валентиною Семеренко: вона вже прийняла положення для стрільби, виконала постріл – і в цей момент змінюється вітер. То не є сильні пориви, вона могла навіть не відчути, що вітер змінив напрямок. Але це – три-чотири щолчка похибки – і все: чотири промахи… На екрані це не завжди видно, як тут гуляє вітер. Під час спринту взагалі була катастрофа: пориви були дуже сильні, і тому було так багато промахів.
- Лєна, ну і наостанок: зараз вже чемпіонат на екваторі. Яку б оцінку за п’ятибальною шкалою ти собі поставила за першу його половину?
- Поставила б двійку.
- Ось так… Несподівано.
- Ну… Моїх помилок на естафеті ніхто не відмінить.
- А хіба особисті гонки потім не можуть підвищити бал?
- Допоки немає медалі - ні. (Сміється)
- Тоді побажання тобі – щоб за підсумками чемпіонату в цілому ти могла собі поставити п’ять з плюсом!
- (Сміється) Дякую!
