Максим Луценко: "Не вагався над пропозицією з Тернополя"

Першим новачком БК Тернопіль на сезон-2021/22 став чемпіон України Максим Луценко. Що об'єднує Максима і головного тренера, який баскетбольний шлях вже позаду і які завдання попереду – читайте в інтерв'ю клубній пресслужбі.

- Максиме, вітаємо тебе у складі баскетбольного клубу Тернопіль. Скажи, будь ласка, чи довго ти вагався щодо переходу до клубу? Що стало для тебе вирішальним у цьому?

- Дякую! Стати гравцем БК Тернопіль мене запросив Дмитро Олександрович. Знаю я його давно, з дитинства, ми з одного міста. В нас був один перший тренер. Завжди захоплювався ним як гравцем, ріс на його прикладі і зараз вважаю його молодим і хорошим тренером. Тому коли отримав від нього пропозицію, довго не вагався, одразу ж погодився.

- Цікавий факт: ти та головний тренер БК Тернопіль Дмитро Забірченко народилися в одному місті. Ще один новачок БК Тернопіль, Ігор Бояркін, теж із Дружківки. Як тобі такий збіг?

- Я думаю, так просто склалися обставини, але мені до вподоби. Я знаю Ігоря – ми  починали разом, хоча він і на два роки молодший. У нас один перший тренер, ми виступали в командах ВЮБЛ.

Це ж добре, що ми, хлопці з Дружківки, знову разом і підтримуємо один одного [сміється].

Залишилось тільки перемагати для Тернополя та Дружківки.

- Ти вже почав розповідати про старт кар'єри. Хотілося б дізнатися трошки більше про твій баскетбольний шлях і досягнення.

- Як я вже казав, розпочинав грати в баскетбол у Дружківці, мій перший тренер – Морозов Леонід Миколайович. Коли вчився в училищі олімпійського резерву, переїхав у Донецьк, де грав за команду Першої ліги, а також в команді дублюючого складу. Після розпаду команди я перейшов в Азовмаш, де провів майже 5 років свого життя. З цією командою ми вигравали і бронзу, і срібло, грали в Єкрокубках, в лізі ВТБ, до речі, з Дмитром Олександровичем Забірченком. В останній рік існування БК Азовмаш ми з ним виграли бронзу. Це був сезон-2013/14. Мій перший повноцінний сезон в Суперлізі, а він [Дмитро Забірченко] тоді був капітаном команди і капітаном збірної України.

Після того я перейшов до БК Київ, а звідти – до Будівельника, де я провів 2 роки. Саме на другий рік я вперше став чемпіоном Суперліги з БК Будівельник.

Після столиці на декілька місяців поїхав до грузинського Сухумі, де, знову ж таки, грав і Дмитро Олександрович. Наслідував його, скажімо так [сміється].

Потім був БК БІПА-Одеса, потім – Київ-Баскет, а звідти – перейшов до МБК Миколаїв. Хоча з командою корабелів ми зайняли лише 7 місце, для мене особисто то був хороший сезон. Я потрапив на Матч Зірок, вперше брав участь і виграв конкурс майстерності. І минулий сезон я провів у БК Прометей, де додав уже друге чемпіонство до своїх здобутків.

- Як ти сам наголосив, сезон з МБК Миколаїв став для тебе як для гравця показовим та яскравим, а потім ти потрапив до БК Прометей. Команда сильна, проте ти вже не отримував бажаних хвилин на майданчику, як думаєш, чому так склалося?

- Коли я переходив з МБК Миколаїв до БК Прометей, я розумів, що це зовсім інший клуб, який має великі завдання й цілі. У Миколаєві я був одним із лідерів, а тут будуть серйозніші гравці – легіонери з досвідом НБА та європейських чемпіонатів. Хоча в перших іграх я все ще отримував свій час на майданчику, дуже скоро почалася ротація складу: хтось поїхав, когось підписали, наприклад, Олександра Липового – на мою ж позицію. Це вже були рішення тренера, а точніше – тренерів, їх було декілька…

Проте головне, що є результат – ми виграли чемпіонат. Тому зараз треба йти тільки вперед до нових цілей і перемог вже разом із Тернополем.

- Оскільки ми вже зачепили тему тренерів, скажи, будь ласка, який тренер став для тебе визначним у твоїй кар’єрі?

- На початку кар’єри тренером, який повірив у мене, який, можна сказати, відкрив мене, став Звездан Мітрович. Це був мій перший сезон в Суперлізі у складі БК Азовмаш. Я потрапив до нього з дублюючого складу, з юнацького баскетболу, він багато чому навчив мене і багато чого показав. Тоді я у 20 років зрозумів, що нічого не знаю в баскетболі і всьому потрібно вчитися спочатку. Було важко, проте тоді допомагали старші гравці і сам тренер.

Я ним завжди захоплювався як тренером і досі слідкую за його кар'єрою.

- Так, Звездан Мітрович для багатьох став одним із найяскравіших тренерів Суперліги.

- Насправді, не кожен наважився би в золоті часи Суперліги взяти 20-річного гравця до основної команди, особливо, коли сам тренер – іноземець, а в клубі й українські гравці були майже всі зі складу національної збірної. Він довіряв мені, навіть в іграх ліги ВТБ випускав у старті, дозволяв і по 15 хвилин грати. Тренер повірив у мене, за що я йому дуже вдячний.

І скількох молодих гравців він іще відкрив, той же Андрій Агафонов, який грав за БК Тернопіль минулого сезону, за часів южненського Хіміка...

Звездан Мітрович багато років працював в Україні і допоміг багатьом молодим гравцям. А зараз він підкорює Європу.

- Чи слідкував ти за тренерською діяльністю нашого головного тренера Дмитра Олександровича Забірченка?

- Так, я знаю, що коли він закінчив грати, то розпочав свою тренерську кар'єру в команді Першої ліги в рідному місті, у Дружківці. Він піднімав там баскетбол, і мені здається, що в нього вийшло, адже команда існує й досі, ще й непогано виступає. Місцева влада нарешті зацікавилася баскетболом, люди почали приходити на ігри та вболівати.

Якщо ж казати про Дмитра Олександровича в Тернополі, то я слідкував, як команда розпочинала у Вищій лізі. Що я думаю? Молодці, браво! Тоді ж я грав у Київ-Баскеті, ми приїздили на кубкові ігри до Тернополя, які проходили ще в університетському залі. Ми приїхали повним складом, першу гру впевнено виграли, а другу гру – впевнено програли. Але за результатом двох матчів ми, на диво, пройшли Дмитра Олександровича і його тоді ще просто льотчиків [сміється].

А щодо першого сезону в Суперлізі, то були моменти, коли БК Тернопіль виходив на 3 місце в регулярному чемпіонаті. Це заслуговує великої поваги!

Команди з солідним бюджетом, як Прометей, можуть одразу ж претендувати на щось… Тернопіль же зміг залишити в мене і, я думаю, у всієї України, позитивні враження саме завдяки тренеру та гравцям.

- Як думаєш, який вклад ти зможеш зробити в команду БК Тернопіль?

- Це вже точно видніше Дмитру Олександровичу, але впевнено можу сказати, що ми будемо виходити на майданчик і робити все можливе й неможливе для того, щоб перемагати в кожному матчі та радувати наших фанатів.

Я хочу, щоб люди приходили на ігри і, хоч команда й нова, вболівали кожен матч. Щоб усі знали, що в Тернополі тепер є баскетбол!

Джерело: ФБУ